☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Циган і кум
Українська народна казка Гуцульщини

Прийшов циган до кума. А в кума трафилася робота, кішня *, кум рад циганови. Каже йому:

— Підемо косити.

— Добре.

Дав він циганови поснідати.

— Ходім косити. А циган каже:

— Знаєте що, хльо * куме? Давайте з’їмо й обід. Та й не буде нам жінка нести.

Злагодила жінка обід, поїли собі файно. А циган вивернувся та й каже:

— Най сало зав’яжеться.

Цей хоче йти косити, а циган лежить. Та й каже циган:

— Знаєте що, куме? Повечеряймо та й не буде з нами дочинєня * цілий день.

Повечеряли вони, а циган питається:

— Що робиться, як повечеряється?

— Лягається спати.

Циган лягає спати. А господар не лягає, крутиться коло хати. Та й каже господар жінці:

— Най спить. Я його завтра влагоджу. Аби ти нам у поле не несла їсти цілий день.

І сказав їй, що вона має робити.

Пішли вони рано в поле й косять. А циган лементує, що хоче їсти. А ґазда наївся рано добре та й косить. Не несе жінка їсти. Каже ґазда:

— Шлях би її трафив! Я їй покажу, як нести їсти.

Дивляться вони, несе жінка полем коновки на коромислі. А циган уже рад. Іде! А ґазда косу кидає та й біжить бити, що забарилася. Циган просить:

— Най доходжує.

А ґазда не слухає, побіг, дав їй позаушника, коновки впали. Ті коновки порожні були, а циган думає, що їда розсипалася. Жінка побігла з коновками додому, а чоловік вернувся до цигана.

— Йой, куме, що ви наробили! — каже циган.

Косив циган до вечора голодний. Прийшли вони ввечері додому. Поклали коси. Ґазда пішов назбирав під грушею решето грушок-гниличок. Приніс, поклав перед циганом на стіл та й каже:

— Їжте, куме, заки-м кума злагодить вечерю.

Кума собі поволеньки рухається, а циган набив живіт грушками. Та й поклала перед ним кума росівниці миску. Та й з’їв циган ще миску росівниці з капусти. Як він то з’їв, ґаздиня миску пирогів. Та й ґазда вийшов собі надвір. А ґаздиня й собі не дивилася на цигана. А циган їсти пироги не міг та й зачав ховати їх за пазуху. Ґазда увійшов, подивився — уже півмиски пирогів нема. Каже ґазда:

— Ви знаєте що, куме? Я озму скрипку, зайграю вам, а ви погуляєте з моєю жінкою та й тоді решту пирогів з’їсте.

Цей зачав грати, а ті двоє зачали гуляти. Сорочка в цигана витяглася, і пироги розсипалися по підлозі. Ґазда сказав циганови:

— То ти крадеш? Я тебе взяв до роботи, чи взяв тебе красти? Та вибив добре цигана і пішов циган додому.

* Кішня́ — косіння.

* Хльо — фамільярне звертання у циган.

* Дочинє́ня — мати неприємну справу з кимось.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Село Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області 26 травня 1984 року Сенчук Василь Федорович (народж. 1897)

Циган і кум
Українська народна казка Закарпаття

Давно склалися всі ґазди й зробили в селі копальню. Потому пішли межи циган і глядали доброго коваля. Найшли вони коваля, а в нього було дуже много дітей. Коли коваль прийшов у село, то його жона народила ще сему дитину. Все село хотіло покуматися з циганом, бо як понесуть до хресту циганську дитину, то тому кумови добре годуються корови, вівці, свині. Так, як у цигана діти годуються.

Айбо циган не дурний. Він собі вибрав за кума найбагатшого ґазду в селі. Похрестили циганську дитину, кум дав велику крижму. Циган зрадів багатому кумови й ходив кожний вечір на вечірки до нього.

— Ей куме, ти такий багатий. В тебе є корови, воли, свині, вівці, кури, гуси. А ти, — каже, — м’яса не їш. То, — кличе, — ходи до мене. Я ще раз не поїв без м’яса. Я все м’ясо їм.

Кум не хоче:

— Та як я буду різати худобу і їсти м’ясо, то не буду її мати. Я годую, а різати не буду.

Поплескав циган кума по плечу:

— Ге, куме, не бійся. Ходи до мене. І різати худобу не будеш, і їсти м’ясо будеш. Слухай, — пропонує циган, — не поспиме єдну ніч і будеме мати доста м’яса. В кого ту в селі найбільше свиней?

— Та в кого, як не в попа?

— Знаєш, що? Попівночі я встану, зжену тебе й підем. Устав циган уночі і зогнав кума:

— Вставай, куме, ходи. Кум напудився:

— Я, куме, не йду. Де я піду вночі? Я боюся.

— Не бійся, куме, ходи зо мною. Ходи, бо я не з одної печі хліб їв.

Рад-не-рад кум, раз договорився, мусить іти. Узяв на себе гуню й пішов з циганом. Прийшли під попову стайню. Повідає циган:

— Ми береме од попа свиню. Ґазда каже:

— Йой, не йду я. Ту слуги є. Свиня буде квичати. Слуги на стайні сплять, учують, біда буде.

— Не бійся, і слуги не вчують, і свиня квичати не буде. Пішов кум з циганом до стайні. Свиня лежала, циган ударив свиню клепачом по голові.

— Берім свиню, — каже, — заки вона не прочунялась. Хопили кум з циганом свиню та принесли її до цигана. Циган скоро свиню зарізав, все обробив, дав половину кумови й поміг занести ту половину до кума. Кум свою половину заніс на під, засолив і почепив на банта.

А циган з дітьми свою половину з’їв за короткий час. Приходить циган до кума:

— Куме, я вже свою половину з’їв.

— А я ще нич не їв, бо боюся. На мене страх напав, не можу їсти.

— Е, — відповідає, — раз боїшся, дай і тоту половину. Я з’їм і тоту.

Радо дав ґазда циганови свою половину:

— Бери, — каже, — щоб я був спокійний.

Циган скоро з’їв і тоту половину. Приходить до кума:

— Куме, — шепче, — біда. Кум напудився.

— Яка біда? — зазвідався.

— А така. Іде Великдень, я мушу йти до попа сповідатися. Мушу правду казати попови. Як свячену паску буду їсти?

— Йой, куме, — плаче ґазда, — не роби такого. Піде ганьба на ціле село. Же я, такий ґазда, з тобою украв паця. Я ти заплачу, кілько хочеш, лем попови того на сповіди не кажи.

— Я нич не хочу, лем дай мені єдну твою свиню.

Той радо дає свиню, би не повів циган попови. Привів циган свиню дому, зарізав і тиждень циганчата мали що їсти. Як і з’їв циган свиню, приходить назад до кума:

— Куме, я не можу. Дай ще другу свиню, бо я повім попови. Так що ґазда оддав циганови й другу свиню.

Приходить циган ще раз до кума:

— Куме, я свиню з’їв. Давай ще єдну, бо я повім попови. Ґазда не годиться:

— Я тобі не можу дати, бо так ти мені всю худобу поїш.

— Раз не даєш, я йду попови повім. І циган пішов до попа:

— Слава Ісусу Христу, пане превелебний!

— Слава навіки богу, — одповідає піп. — Чого ти, цигане, до мене прийшов?

— О пане превелебний! Я знаю, хто вашу свиню вкрав. Піп зрадів:

— А хто, цигане, хто?

— Заплатіть, — каже, — і я вам скажу, хто.

— Я тобі заплачу, — обіцяє. — Але хто вкрав — чи бідний, чи багатий? Бо я дам у суд. Та з бідного що возьмуть? Напримір, кеть ти би украв, та з тебе що возьму? Дитину? А кеть украв багатий, то він за то в десять раз заплатить.

— Ой пане превелебний, дайте мені свиню. Багатий-багатий украв, що має свині, воли, корови.

І піп дав циганови свиню.

— Слухайте, — розказує, — украв мій кум. Свиня, — каже, — тяжка була, то я му помагав нести.

Зрадувався піп, скоро рано устав і дав ґазду в суд та й цигана за свідка записав. Прийшла картка з суду кумови йти на право. Кум зажурився. Приходить до кума циган.

— Куме, ми оба крали свиню, і мені прийшла картка з суду. Но, — каже, — не бійся, тобі волос з голови не спаде. А що ти даш?

— Йой, дам тобі, що хочеш. Всю тобі худобу дам. Бери, лем так роби, би добре було. Щоби я не дійшов до ганьби.

— Слухай, куме, — циган радить, — що би тя не питали, ти кажи: «Я ніт, я не знаю.»

Узяв піп коч, узяв свідка-цигана, й поїхали на право. Приходять у суд. Насамперед звідає суддя ґазду:

— Слухайте, такого-то дня ви вкрали свиню од пана превелебного? Ґазда відмовляється:

— Я ніт, я не знаю. Стукнув суддя рукою по столі:

— Як «ніт»? Ту є свідок. Ану, цигане, встань і говори. Встав циган:

— Я прийшов до кума та й кажу йому...

І як почав циган усю правду говорити. Говорив, як він без м’яса не може жити, як кум чудувався.

— ... Я з кумом договорився: «Будеш і ти їсти м’ясо, лем ніч не поспи...»

Кум так напудився, що аж посинів. Так, що ні єдного слова не міг проговорити. А циган далі говорить:

— ... Пішли ми з кумом. Кум не хотів, — каже, — бо ся бояв. А я кажу: «Не бійся, куме». Ударив я свиню клепачом по голові. Взяли ми свиню, понесли до мене, зарізали, поділили пополовині. Єдну половину взяв кум...

А суддя знає, що цигани люблять кишки їсти, і питає:

— Цигане, а як ви з кумом кишками поділилися?

— О пане суддя. Дуже тяжко ми кишками ділилися. Не могли ми ніяк поділитися. Кажу я: «Куме, возьми єден конець кишки в зуби, а другий конець возьму я. Будеме тягати. Як урветься кишка, твій бік буде тобі, а мій мені.» Узяв кум кишку за конець у зуби, а за другий конець взяв у зуби я. Тягнеме, мучимеся та мучимеся. Зубами натягаєме й не можеме ніяк урвати. А я як напрягся, як потяг зубами, кишка врвалася, я вдарився головою в землю. А я й справді головою в дошку вдарився. І пробудився.

— Та що, цигане, що? Тобі то снилося?

— Паночку, так-так, мені снилося. А пан превелебний мене дуже питав, і я сказав пану превелебному, що «я знаю, хто вашу свиню вкрав». А він і не дослухав, лем зразу пішов і в суд дав. А я йому й не встиг розповісти, що то мені лем снилося. Бо він побіг зразу в суд.

Наказує суддя попови:

— Пане превелебний, заплатите ґазді за день, що він утратив, і всі судові витрати.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Туриця, Перечинського району, Закарпатської області 28 березня 1988 року Козак Марія Юріївна (1928 року народження)