☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Циган і пчоли
Українська народна казка Гуцульщини

Один циган жив близенько коло багача. А в багача була велика пасіка. Думає собі циган: «Закличу я цего багача в куми. Він має солонину, має велику пасіку — все має». Та й запросив багача в куми. І вже має нагоду до кума йти. Захотілося циганови солонини — пішов до кума.

— Дайте, кумочку, солонини.

Кум дав. Дав раз, дав другий. Кум, то кум. Та й унадився циган до кума на пасіку.

— Вже, — каже, — фінок * ваш говорить: «Ме-ме-меду! Куме, дайте меду».

Кум насипав глечок і дав йому. А за три-чотири дни циган приходить знов.

— Ой кумочку, так діти рознадилися медом, що я не можу ради дати. Кричать усі: «Меду!»

Кум не має що робити, дав знов. Але за пару день циган знов приходить.

— Діти «меду» та й «меду». Не можу їм ради дати.

А кум запряг коні, якраз їхати собі в поле хотів. Каже він:

— Знаєте що, куме. Возміть собі самі меду. Бо я так не маю часу. Жінка вам покаже, бо я не маю коли. Я їду.

Чоловік поїхав, а жінка найшла циганови капелюх, що пасічники мають. Та й каже:

— Беріть собі цей капелюх на голову.

Але той капелюх мав сітку зі шнурком, що тугенько затягувався на шиї. А вона йому про це не сказала. Навмисне. Тілько сказала:

— Першу рамку виберіть, бо в першій нема меду. А другу беріть. Гезде є медарка *, викрутіть собі.

Циган першу рамку відклав набік, поліз за другою. А пчоли як учули циганський дух, то кинулися на цигана сотками. А в него шия не зашнурована була. Налізли пчоли попід капелюх. Він кричить:

— Ґвавт!

Кинув рамку. А йому в чупир набилося пчіл — страшне! Вуйна не мала що робити, путню * води циганови бохнула на голову. А циган обтрясся і пішов. І більше вже циган не приходив.

* Фін (фінок) — хрещеник.

* Меда́рка — медогонка.

* Пу́тня — відро.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Село Рожнів, Косівського району, Івано-Франківської області 28 вересня 1986 року Намісниченко Теодозія Дмитрівна (1905 року народження)

Циган і пчоли
Українська народна казка Чернігівщини

Жив собі у селі кум. А в кума собі взяв цигана, який мав багато дітей. Мав кум пасіку, от циган й унадився до меду. Кожного дня ходить до кума.

— Куме, — каже, — діти меду просять, діти меду просять!

Кум давав, давав, а тоді вже розсердився та й каже:

— Онде на дубі пасіка, лізь сам!

А на тому дубі не було ніякого вулика, а тільки шершні, вельми кусючі. Поліз циган на дуб. Як запхав руку у те гніздо, а шершні як напали на нього та давай кусати.

Кум засміявся та й забрав драбину з дуба. А вже як цигана добре покусали шершні, то він почав кричати:

— Куме, куме, подайте мені лазило!

А кум засміявся та й ходить, ніби не чує та й подає йому лозину.

— Ні, не те! Подайте лазило!

Кум знов подає йому якийсь дрючок. Циган не міг вже витерпіти і впав. Тоді кум питає:

— Певно треба було вам драбини?

— Так! Так! Драбину!

Розсердився циган на свого кума та й більше не приходив за медом.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

188 (4037). Циган і пчоли. СУС 1705В*. Записав Микола Зінчук 1 листопада 2007 року. Косташ Марія Василівна (1930). Чернігівська область, Носівський район, Лихачів