Українські народні казки

Циган і підземне царство

Українська народна казка Покуття

В одного цигана був син. Він нічо’ не робив, лиш сидів на печи. Тато його до роботи не примушував. Давали йому їсти, він їв і спав — осе тілько й робив. Як сповнилося йому тридцять рік, він сказав татови:

— Тату, піди до кузні і зроби мені залізну палицю, на шість сантиметрів грубу.

Коваль зробив йому таку палицю. Він вийшов надвір і кинув ту палицю догори. А як палиця летіла надолину, підставив палець. Палиця впала на той палець і вломилася. Він каже:

— Тату, іди до коваля, най зробить мені палицю на дванадцять сантиметрів грубу.

Тато так і зробив. Пішов до коваля, той зробив палицю на дванадцять сантиметрів грубу, і тато приніс її синови. Син вийшов надвір, кинув палицю догори. Підклав палець, палиця впала на той палець і зігнулася. Тоді він каже:

— Тату, піди ще раз до коваля. Най він зробить палицю на двадцять і штири сантиметри грубу.

Тато пішов, коваль зробив палицю, грубу на. двадцять і штири сантиметри. Приніс її тато додому і дав синови. Син вийшов надвір, кинув палицю догори і підставив палець. Палиця падає на палець і не подається.

Тоді син каже татови:

— Тату, ти мене годував тридцять років. Тепер я йду в світ заробити грошей і утримувати тебе.

Циган надавав йому харчів, грошей. Узяв він палицю і пішов у світ. Іде він дорогою, іде та й здибає молодого чоловіка. Питає:

— Хто ти такий будеш? А сей каже:

— Моє ім’я Перевернигора. Я своїми плечима перевертаю гору. Циган каже:

— Приставай до мене. Будем дружити.

І йдуть вони вже обидва. І знов здибають молодого чоловіка. Циган питає:

— Хто ти такий і як ся називаєш? А сей каже:

— Я називаюся Корчуйліс. Своїми руками вириваю з землі дуба. Циган каже:

— Ходи з нами.

І йдуть вони вже всі три. Ідуть і здибають четвертого молодого чоловіка. Циган питає того чоловіка:

— Як тебе називати? А він каже:

— Я називаюся Давикамінь.

Вхопив у руку камінь, потис і камінь розсипався. А циган каже:

— То ходи з нами.

Та й вже йдуть усі штири разом.

Заходять в місто. А там люди стоять купками і балакають.

— ...У цісаря пропало три дівчині. Забрала змія. І цісар оголосив цілим світом: хто би їх визволив, то дасть за того старшу доньку...

Ідуть вони далі і говорять межи собою:

— Куди забрав змій? Де він находиться, той змій?

Ішли вони, йшли і найшли велику керницю. Але суху, без води. А збоку стоїть старий дід. Питають його:

— Діду, чого ви тут стоїте? А дід каже:

— У мене змія взяла сина і знесла вдолину у сю керницю. І я не знаю, де вона його поділа.

Вони порадилися, що одному треба лізти в ту керницю подивитися, як там і що. Та й каже циган до них:

— Я лізу в керницю, а ви лишайтеся нагорі.

А коло тої керниці висить грубий ланц, прикручений до валка. І корба, як звичайно в керниці. Вони спускають цигана на тому ланцу у керницю. Циган опускається на дно керниці, а дно закладене плитою.

Він підоймає ту плиту — далі є сходи. Сходить тими сходами в долину і там бачить будинки. Стоїть слуп, а на слупі прибита табличка. На ній написано: «ПІДЗЕМНЕ ЦАРСТВО». І стоять величезні доми.

Він заходить до першого дому, а там наймолодша цісарева донька жиє. Та й каже вона йому:

— Ти чо’ сюди прийшов? Та в мого чоловіка шість голів. Він як прилетить, то тебе з’їсть та й мене.

Циган каже:

— Я не боюся твого чоловіка, я його зарубаю. А в хаті на клинку висить шабля. Вона каже:

— Ану йди озми в руки ту шаблю. Чи годен ти її піднести? Циган ту шаблю ледве здоймив з клинка. Та й каже:

— Трудно, але якось буде.

А вона стягла з пальця золотий перстень і сказала:

— Одягни його на свій палець.

Він так і зробив. А цісарева донька йому:

— Ану озми шаблю знов і попробуй.

Він узяв шаблю та й каже цісаревій доньці:

— Та це пір’я в руках, а не шабля. Чує вона, змій летить.

— Ой, — каже, — чоловік мій летить!

А змій так вогнем сипле, що на місци не мож утриматися. Циган тримає шаблю напоготові. Змій прилітає, а циган — раз! І всі шість голів стинає. Відрубує в головах язики, кладе в кишеню, а їй каже:

— Збирайся додому.

Та й прийшов циган до середущої цісарської доньки. Вона каже:

— Ти чого прийшов? У мого чоловіка дванадцять голів. Він зараз і тебе з’їсть, і мене.

Циган їй:

— Я не боюся твого чоловіка. Я його зарубаю. А вона йому:

— Ану бери цю шаблю. Чи ти годен нею кивати?

Циган попробував — не мож. Тоді вона стягає перстень, дає йому і каже:

— Одягай на свій палець.

Циган одяг перстень на палець, а вона каже:

— Спробуй тепер шаблю взяти.

Циган узяв шаблю в руки і махає нею дуже легенько. Дівчина йому:

— Будь напоготові, бо вже летить мій чоловік-змій.

Змій лиш долітає, а циган відразу рубає йому голови, усі дванадцять. Тоді вирубує з голів язики і кладе в кишеню. А їй каже:

— Збирайся. Підеш додому.

А сам іде до старшої доньки. Старша донька уздріла його та й каже:

— Ти чого прийшов? У мого чоловіка-змія двадцять і штири голові. Що ти думаєш?! Та ж не стане тебе та й мене!

А циган каже:

— Буду з ним битися, поки не заб’ю.

— Ану бери сю його шаблю, — каже вона.

А циган ту шаблю з місця не може рушити. Вона йому:

— Бери мій перстень і закладай на свій палець.

Циган узяв той перстень, одяг на свій палець і взяв шаблю в руки. Прилітає змій, а циган стинає йому голови. Постинав, а вони знов появилися в змія. Він зрубав другий раз, а то знов появилися голови. Змучився циган уже, впав із сили.

А цісарева донька вздріла, що як циган зрубує голови, то після кожної голови лишається така жилка, і з тої жилки виростає нова голова. Циган третій раз зрубав голови і зімлів. А вона ухопила ніж і швидко постинала ті жилки. І більше голови не виростали. Тоді встав циган, вирубав у тих головах язики, поклав у кишеню і каже їй:

— Збирайся, підеш до свого тата.

Вона зібралася, набрала злота, срібла. Бо що буде брати інше? Повернули вони за сестрами середущою і наймолодшою. Тоді приходять під ту керницю, де висить ланц, яким він спускався. Посадив він одну дівчину і покивав ланцом. Вони витягнули дівчину догори. А відтак другу і третю дівчину витягнули.

А послідній дівчині циган сказав:

— Я лишаюся, бо тут ще багато закованих людей, що змії сюди наносили. Я мушу тих людей відпустити.

Вернувся циган визволяти тих людей, а його товариші, що витягли дівчат нагору, привели їх до їхнього тата і сказали:

— Ми їх витягли з підземного царства. А про цигана нічого не кажуть.

А цісар обіцяв, що дасть старшу дочку за того, хто врятує. Та й зразу оголосив весілля. Перевернигора жениться із старшою дочкою.

А циган тих усіх людей звільнив, тоді прийшли всі тоти люди під ту керницю, а тягнути догори нема кому. А циган каже:

— Я лізу догори сим ланцом. Я маю таку силу, що вилізу догори. А тоді повитягаю вас.

Циган виліз нагору і повитягав ланцом усіх людей. Та й розійшлися ті люди до свого дому, хто відки. Та й циган іде. Іде, а люди стоять і ведуть різні бесіди. Говорять, що в цісаря весілля. Віддає цісар старшу доньку за того, що визволив його доньок з підземного царства.

Послухав циган ту бесіду і йде на то весілля. Прийшов і сів коло стола межи гості. Сказав покликати тих три доньці, що визволив. Закликали цісаревих доньок, циган витяг з кишені язики всіх трьох зміїв і сказав донькам:

— Дивіться і пізнавайте, з котрого змія язики.

Вони ті язики пізнали, бо знали, що в одного змія має бути шість, в другого — дванадцять, а в третього — двадцять штири язики. Тоді він сказав:

— Пізнавайте перстені.

І кожна пізнала свій перстень. А він каже:

— Ну, то хто вас визволив від зміїв? А вони й кажуть:

— Ти.

Се все вислухали цісар, цісарка і гості, і циган одружився із старшою цісаревою донькою, а товаришів його прогнали.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Торговиця, Городенківського району, Івано-Франківської області
4 вересня 1987 року
Оповідач: Гринюк Євдокія Михайлівна (1917 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.