Циган і підземне царство
Українська народна казка Покуття
В одного цигана був син. Він нічо’ не робив, лиш сидів на печи. Тато його до роботи не примушував. Давали йому їсти, він їв і спав — осе тілько й робив. Як сповнилося йому тридцять рік, він сказав татови:
— Тату, піди до кузні і зроби мені залізну палицю, на шість сантиметрів грубу.
Коваль зробив йому таку палицю. Він вийшов надвір і кинув ту палицю догори. А як палиця летіла надолину, підставив палець. Палиця впала на той палець і вломилася. Він каже:
— Тату, іди до коваля, най зробить мені палицю на дванадцять сантиметрів грубу.
Тато так і зробив. Пішов до коваля, той зробив палицю на дванадцять сантиметрів грубу, і тато приніс її синови. Син вийшов надвір, кинув палицю догори. Підклав палець, палиця впала на той палець і зігнулася. Тоді він каже:
— Тату, піди ще раз до коваля. Най він зробить палицю на двадцять і штири сантиметри грубу.
Тато пішов, коваль зробив палицю, грубу на. двадцять і штири сантиметри. Приніс її тато додому і дав синови. Син вийшов надвір, кинув палицю догори і підставив палець. Палиця падає на палець і не подається.
Тоді син каже татови:
— Тату, ти мене годував тридцять років. Тепер я йду в світ заробити грошей і утримувати тебе.
Циган надавав йому харчів, грошей. Узяв він палицю і пішов у світ. Іде він дорогою, іде та й здибає молодого чоловіка. Питає:
— Хто ти такий будеш? А сей каже:
— Моє ім’я Перевернигора. Я своїми плечима перевертаю гору. Циган каже:
— Приставай до мене. Будем дружити.
І йдуть вони вже обидва. І знов здибають молодого чоловіка. Циган питає:
— Хто ти такий і як ся називаєш? А сей каже:
— Я називаюся Корчуйліс. Своїми руками вириваю з землі дуба. Циган каже:
— Ходи з нами.
І йдуть вони вже всі три. Ідуть і здибають четвертого молодого чоловіка. Циган питає того чоловіка:
— Як тебе називати? А він каже:
— Я називаюся Давикамінь.
Вхопив у руку камінь, потис і камінь розсипався. А циган каже:
— То ходи з нами.
Та й вже йдуть усі штири разом.
Заходять в місто. А там люди стоять купками і балакають.
— ...У цісаря пропало три дівчині. Забрала змія. І цісар оголосив цілим світом: хто би їх визволив, то дасть за того старшу доньку...
Ідуть вони далі і говорять межи собою:
— Куди забрав змій? Де він находиться, той змій?
Ішли вони, йшли і найшли велику керницю. Але суху, без води. А збоку стоїть старий дід. Питають його:
— Діду, чого ви тут стоїте? А дід каже:
— У мене змія взяла сина і знесла вдолину у сю керницю. І я не знаю, де вона його поділа.
Вони порадилися, що одному треба лізти в ту керницю подивитися, як там і що. Та й каже циган до них:
— Я лізу в керницю, а ви лишайтеся нагорі.
А коло тої керниці висить грубий ланц, прикручений до валка. І корба, як звичайно в керниці. Вони спускають цигана на тому ланцу у керницю. Циган опускається на дно керниці, а дно закладене плитою.
Він підоймає ту плиту — далі є сходи. Сходить тими сходами в долину і там бачить будинки. Стоїть слуп, а на слупі прибита табличка. На ній написано: «ПІДЗЕМНЕ ЦАРСТВО». І стоять величезні доми.
Він заходить до першого дому, а там наймолодша цісарева донька жиє. Та й каже вона йому:
— Ти чо’ сюди прийшов? Та в мого чоловіка шість голів. Він як прилетить, то тебе з’їсть та й мене.
Циган каже:
— Я не боюся твого чоловіка, я його зарубаю. А в хаті на клинку висить шабля. Вона каже:
— Ану йди озми в руки ту шаблю. Чи годен ти її піднести? Циган ту шаблю ледве здоймив з клинка. Та й каже:
— Трудно, але якось буде.
А вона стягла з пальця золотий перстень і сказала:
— Одягни його на свій палець.
Він так і зробив. А цісарева донька йому:
— Ану озми шаблю знов і попробуй.
Він узяв шаблю та й каже цісаревій доньці:
— Та це пір’я в руках, а не шабля. Чує вона, змій летить.
— Ой, — каже, — чоловік мій летить!
А змій так вогнем сипле, що на місци не мож утриматися. Циган тримає шаблю напоготові. Змій прилітає, а циган — раз! І всі шість голів стинає. Відрубує в головах язики, кладе в кишеню, а їй каже:
— Збирайся додому.
Та й прийшов циган до середущої цісарської доньки. Вона каже:
— Ти чого прийшов? У мого чоловіка дванадцять голів. Він зараз і тебе з’їсть, і мене.
Циган їй:
— Я не боюся твого чоловіка. Я його зарубаю. А вона йому:
— Ану бери цю шаблю. Чи ти годен нею кивати?
Циган попробував — не мож. Тоді вона стягає перстень, дає йому і каже:
— Одягай на свій палець.
Циган одяг перстень на палець, а вона каже:
— Спробуй тепер шаблю взяти.
Циган узяв шаблю в руки і махає нею дуже легенько. Дівчина йому:
— Будь напоготові, бо вже летить мій чоловік-змій.
Змій лиш долітає, а циган відразу рубає йому голови, усі дванадцять. Тоді вирубує з голів язики і кладе в кишеню. А їй каже:
— Збирайся. Підеш додому.
А сам іде до старшої доньки. Старша донька уздріла його та й каже:
— Ти чого прийшов? У мого чоловіка-змія двадцять і штири голові. Що ти думаєш?! Та ж не стане тебе та й мене!
А циган каже:
— Буду з ним битися, поки не заб’ю.
— Ану бери сю його шаблю, — каже вона.
А циган ту шаблю з місця не може рушити. Вона йому:
— Бери мій перстень і закладай на свій палець.
Циган узяв той перстень, одяг на свій палець і взяв шаблю в руки. Прилітає змій, а циган стинає йому голови. Постинав, а вони знов появилися в змія. Він зрубав другий раз, а то знов появилися голови. Змучився циган уже, впав із сили.
А цісарева донька вздріла, що як циган зрубує голови, то після кожної голови лишається така жилка, і з тої жилки виростає нова голова. Циган третій раз зрубав голови і зімлів. А вона ухопила ніж і швидко постинала ті жилки. І більше голови не виростали. Тоді встав циган, вирубав у тих головах язики, поклав у кишеню і каже їй:
— Збирайся, підеш до свого тата.
Вона зібралася, набрала злота, срібла. Бо що буде брати інше? Повернули вони за сестрами середущою і наймолодшою. Тоді приходять під ту керницю, де висить ланц, яким він спускався. Посадив він одну дівчину і покивав ланцом. Вони витягнули дівчину догори. А відтак другу і третю дівчину витягнули.
А послідній дівчині циган сказав:
— Я лишаюся, бо тут ще багато закованих людей, що змії сюди наносили. Я мушу тих людей відпустити.
Вернувся циган визволяти тих людей, а його товариші, що витягли дівчат нагору, привели їх до їхнього тата і сказали:
— Ми їх витягли з підземного царства. А про цигана нічого не кажуть.
А цісар обіцяв, що дасть старшу дочку за того, хто врятує. Та й зразу оголосив весілля. Перевернигора жениться із старшою дочкою.
А циган тих усіх людей звільнив, тоді прийшли всі тоти люди під ту керницю, а тягнути догори нема кому. А циган каже:
— Я лізу догори сим ланцом. Я маю таку силу, що вилізу догори. А тоді повитягаю вас.
Циган виліз нагору і повитягав ланцом усіх людей. Та й розійшлися ті люди до свого дому, хто відки. Та й циган іде. Іде, а люди стоять і ведуть різні бесіди. Говорять, що в цісаря весілля. Віддає цісар старшу доньку за того, що визволив його доньок з підземного царства.
Послухав циган ту бесіду і йде на то весілля. Прийшов і сів коло стола межи гості. Сказав покликати тих три доньці, що визволив. Закликали цісаревих доньок, циган витяг з кишені язики всіх трьох зміїв і сказав донькам:
— Дивіться і пізнавайте, з котрого змія язики.
Вони ті язики пізнали, бо знали, що в одного змія має бути шість, в другого — дванадцять, а в третього — двадцять штири язики. Тоді він сказав:
— Пізнавайте перстені.
І кожна пізнала свій перстень. А він каже:
— Ну, то хто вас визволив від зміїв? А вони й кажуть:
— Ти.
Се все вислухали цісар, цісарка і гості, і циган одружився із старшою цісаревою донькою, а товаришів його прогнали.