Жив собі в одному селі циган. Був бідний і дітей мав повну хату. Раз говорить до своєї жінки:
— Може ми за те такі бідні, що не ходимо до церкви, не молимося богу. Піду я до церкви, послухаю і побачу, як іде там служба.
Як задумав, так і зробив. Прийшла неділя, і циган пішов до церкви, став собі у куток, щоб його мало людей бачило, і слухає. Як закінчилася відправа, піп у своїй промові сказав:
— Дорогі вірники, моліться богу, ходіть до церкви, бо бог всемогутній, як захоче, то зробить так, що і мотика вистрілить.
Циган це запам’ятав по-своєму і пішов додому. Другого дня узяв мотику та й вийшов у поле обробляти свій кусок землі. У той день піп вибрався на полювання. Ходив, ходив та й вигнав зайця. А той почав тікати у бік цигана. Він побачив і прицілився з мотики. А в цей час піп вистрілив і вбив зайця. Циган почув постріл і побіг до куща, дивиться, а заєць не рухається. Взяв і поклав його в торбинку. Приходить піп та й каже:
— Чого ти, цигане, взяв зайця, якого я вбив?
— Отче духовний, зайця вбив я, а не ви.
— Як? — здивувався піп. — Чим ти його вбив?
— Отче, в неділю я був у церкві і ви казали, що як бог захоче, то і мотика вистрілить. Я прицілився, і мотика вистрілила.
Піп знав, що він говорив таке, і зрозумів, що з циганом не можна жартувати, та й каже:
— Ну добре, хай буде по-твоєму. Але все ж зайця візьму я, гарно оброблю, випечу, поставлю у духовку, а вранці ти прийдеш до мене і котрому кращий сон присниться, того заєць і буде.
Циган погодився і дав зайця. Піп його обробив, добре висмажив і поклав у духовку, щоб там був до рана. Коли ввечері піп зібрався спати, заходить циган. Піп питає:
— Чого ти так пізно заходиш? Я вже збираюся спати.
Циган відповідає:
— Знаєте, отче, я вранці довго люблю спати. Я подумав, що піду до вас і тут переночую хоч і на підлозі. А вранці ви мене скоро збудите і я скажу, що мені снилося.
Піп каже:
— Ну то лягай тут, у кухні, на підлозі спати.
Коли циган почув, що піп у другій кімнаті захропів, вийняв зайця з духовки та й усього з’їв. Потім ліг собі ситий та й солодко заспав. Вранці піп прокинувся, підійшов до цигана і став будити. Циган позіхає, корчиться, а піп говорить:
— Кажи, що тобі снилося?
А циган мовив:
— Кажіть ви, отче, бо я заспаний. Спочатку мені треба здогадатися.
Отож піп почав розповідати:
— Мені снилося, що я вийшов на небо і мене святий Петро впустив до раю. А там усі святі їдять та п’ють, і мене запросили за стіл. Я такого їдіння та напоїв ніколи не видів. І я з усіма почав їсти, пити і гуляти. Ну, а тепер кажи ти, що тобі снилося.
— Я, отче, скажу вам про свій сон таке. Сниться мені, що ви у раю, і бачу, що їсте та п’єте разом з усіма святими. Я подумав, що ви ситі, п’яні і не будете нічого їсти. Я прокинувся, відкрив духовку, вийняв зайця і сам його з’їв. Думаю, що вам за ним не жаль, адже у раю ви ще й не таке їли.
Як це промовив, поклав на голову шапку і подався ситий додому.
Циган і піп Українська народна казка Закарпаття
Раз у говіння циган пішов сповідатися до нона. При сповіді піп його звідує:
— Чи крав-єсь? Чи лаяв-єсь? Чи молився?
— Йой, пане наміснику! Лем тото: чи крав-єм? Я би і тепер ішов красти, бо-м дуже голодний.
Піп, жадний до чужого, каже:
— Но, та йдім оба красти.
Пішли вони до багача і украли великого вепра. Привели його у фарарський хлів і там зарізали. Обпалили, розібрали і поділилися порівну.
У циганина була велика сім’я, і піввепра скоро з’їли. А піп свою половину вепра держав, бо у нього їдоків мало: він, попадя і служниця. Приходить циган до попа і каже:
— Дайте мені ще солонини і м’яса, бо я своє уже поїв.
— Ти здурів, циганине?! Ми ж поділилися порівну.
Та циган почав страхати попа судом, той злякався і дав циганинові половину із свого піввепра. Та циган з’їв і се, знову прийшов до попа. Та на цей раз піп свою частину з’їв. Тоді циган почав просити корову.
— Пане превелебний! У вас багато худоби, не пожалійте для мене одну корову.
Піп розсердився:
— За що я тобі мушу корову дати?
— Аж не дасте, заявлю на вас у суд...
Злякався піп і дав циганові корову. Боявся, що за кражу запруть його у темницю і скинуть з попівства. Айбо циган через пару днів попросив віз і пару коней:
— У вас, пане наміснику, багато коней, два вози і кочіга. Пару коней і віз дайте мені. Аж не даєте, заправочу вас...
«Що тут робити? — думає піп. — Який нечистий звів мене із циганом? Допослідку жебраком остануся». Шкодував піп поділитися своїм маєтком, але суда боявся більше. І мусив віддати циганові пару коней і віз. Та через кілька днів циган прийшов знову.
— Що тобі треба?! — закричав на нього піп. Він аж трясся з гніву.
— Треба мені п’ять центнерів пшениці, п’ять центнерів тенгериці, хоч два вози крумплів, щоб міг перезимувати з дітьми.
— Ти, цигане, не чесний чоловік! Я тобі клад, чи що? Скільки я тобі надавав, а тобі все мало! Ти хочеш від мене поносити весь маєток. Марш із хати і більше не ходи до мене, бо нічого не дістанеш!
— Не дасте — не треба. Та знайте: завтра я на вас у суд заявлю. Ще і багачеві скажу, як ви у нього вепра украли.
— Іди хоч до чорта. Ти мені надоїв з тим судом! — розкричався піп, бо думав, що циган лише страшить його, а в суд не заявить.
Циган багачеві нічого не сказав, бо й сам крав, але у суд заявив. І через кілька днів поштар приніс попові картку: в понеділок з’явитися в суд. Піп дуже зажурився і просить цигана відкликати заяву, та дасть йому, що захоче.
— Вже пізно, пане наміснику, — говорить циган. — Коли хочете бути попом, то я у суді вас викручу із біди. Але підпишіть контракт, що дасте мені 10 угрів землі, плуг, борону і той хліб, що я від вас просив.
Піп аж плаче:
— Цигане, май бога в собі! Ти хочеш мене жебраком зробити...
— Ви і без того будете багатим. А якщо вас звержуть з попівства, то втратите не стільки! Раджу вам підписати контракт.
Довго піп шкрябався в потилицю, айбо накінець признав, що з циганом не вимудрувати. І підписав контракт.
Настав день суда. Піп і циган прийшли вчасно. Першого почали слухати цигана. Все казав, як було, нічого не затаїв. А піп аж зблід, ні живий, ні мертвий. «Так вір циганові», — думає собі. Тепер би не пошкодував і половину маєтку, лиш би вийти із біди. А циган говорить високому панству:
— Все ми поділили порівну, пане суддя, айбо одною довгою ковбасою ніяк не могли ми поділитися. Тоді ми дорадилися, що кінці ковбаси візьмемо у зуби і хто скільки урве, стільки того й буде. Я дуже закусив і потягнув. Ковбаса розірвалася — я впав взад, вдарився у стіну і... пробудився.
— Цигане! Тадь се сон! — закричав суддя.
— Ачей, не правда. Коли ото було, аби піп із циганом крали в’єдно?! Я думав, що і сон можна давати в суд...
Цигана оштрафували і прогнали.
— Оштрафували мене, — каже циган, — але не задармо. За десять угрів землі, плуг, борону і хліб.