☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Циган і шибениця
Українська народна казка Гуцульщини

По якійсь причині одного молодого цигана засудили на кару смерти через повішення. Зігнали людей на страх покари, установили шибеницю. Судові поклали судовий стіл, щоб прочитати вирок. Підійшов кат. І коли вже все було готове до повішення, секретар зачитав вирок, а суддя встає і питає, яке останнє бажання засудженого. І він побажав собі, щоб його рідний батько йому заграв і заспівав, а він — щоб потанцював перед смертю при цій музиці й співі.

Батько зачав грати на мандоліні й співати: Ромта-дрілла, ромта-дра, Куди рідко, туди вдра! Старий повторював ці слова кілька раз за порядком, а син гуляв гопака під темп тої музики й співу. І придивлявся, де рідше людей. Та кинувся між люди і дав ногам поля. Побігли за ним, але надігнати його ніхто не міг. А він забіг у ліс і вже йшов поволі.

Пройшов циган через кільканадцять сіл і йшов до самої ночі. Та зайшов до хати край села і попросився на ніч. Його прийняли. Дали повечеряти та й постелили на лавці. І коли він лягав на спочинок, то взяв подушку з-під голови і поклав під ноги. Хазяїн здивувався. Що цей циган, дурний чи що? Врешті хазяїн питає:

— Що це ви робите? Нащо ви ноги кладете на подушку, а голову на тверду лавку? Подушка ж під голови належить, а не під ноги.

Та й думає собі хазяїн: «Це певне якийсь дурний». І жалував хазяїн, що прийняв такого до хати. А циган відповідає:

— Ви не думайте, господарю, що я дурний. І показує на свою голову.

— Оця, — каже, — дурна голова най спить на голій дошці. А оці сараки *, — і він показав на ноги, — най сплять на подушці, бо якби не вони, то ця дурна голова була б сьогодні на шибениці.

* Сара́ку (чол.), сара́ка (жін.) — бідолаха.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Село Черганівка, Косівського району, Івано-Франківської області 16 квітня 1984 року Дущук Петро Юрійович (1912 року народження)

Циган і шибениця
Українська народна казка Покуття

Одного цигана імили в коморі, коли він прийшов туди красти. А той циган уже доїв людям, бо він уже довго ходив красти по селу. І присудили, щоб його повісити. І питають його перед смертю бажання виконати. А він говорить так:

— Я би ще хотів, щоби мені перед смертю тато пограв на скрипці, а я погуляв на поли.

Вони його бажання виконали. Привели тата, ціла громада обступила їх, і тато починає гнати. Грає і приспівує:

А той грає, а той ріже, Дивись, сину, куди рідше. А цей танцює та й дивиться, де менше людей, та й пробіг між людьми і втік. Біжить він полем, а за ним женуться багато людей. А в чистім поли тікати добре. Той біжить, а старий циган подивився та й засміявся. Та й каже:

— У коморі ви його ймили. А спробуйте його тепер серед поля ймити.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області 2 листопада 1986 року Козьмик Василь Тодорович (1930)