Циган і шибениця
Українська народна казка Гуцульщини
По якійсь причині одного молодого цигана засудили на кару смерти через повішення. Зігнали людей на страх покари, установили шибеницю. Судові поклали судовий стіл, щоб прочитати вирок. Підійшов кат. І коли вже все було готове до повішення, секретар зачитав вирок, а суддя встає і питає, яке останнє бажання засудженого. І він побажав собі, щоб його рідний батько йому заграв і заспівав, а він — щоб потанцював перед смертю при цій музиці й співі.
Батько зачав грати на мандоліні й співати: Ромта-дрілла, ромта-дра, Куди рідко, туди вдра! Старий повторював ці слова кілька раз за порядком, а син гуляв гопака під темп тої музики й співу. І придивлявся, де рідше людей. Та кинувся між люди і дав ногам поля. Побігли за ним, але надігнати його ніхто не міг. А він забіг у ліс і вже йшов поволі.
Пройшов циган через кільканадцять сіл і йшов до самої ночі. Та зайшов до хати край села і попросився на ніч. Його прийняли. Дали повечеряти та й постелили на лавці. І коли він лягав на спочинок, то взяв подушку з-під голови і поклав під ноги. Хазяїн здивувався. Що цей циган, дурний чи що? Врешті хазяїн питає:
— Що це ви робите? Нащо ви ноги кладете на подушку, а голову на тверду лавку? Подушка ж під голови належить, а не під ноги.
Та й думає собі хазяїн: «Це певне якийсь дурний». І жалував хазяїн, що прийняв такого до хати. А циган відповідає:
— Ви не думайте, господарю, що я дурний. І показує на свою голову.
— Оця, — каже, — дурна голова най спить на голій дошці. А оці сараки *, — і він показав на ноги, — най сплять на подушці, бо якби не вони, то ця дурна голова була б сьогодні на шибениці.