☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Чабан Василько і золота гора
Українська народна казка Кіровоградщини

Жив собі бідний парубок. Звали хлопця Васильком. Аби вилізти з бідності, пішов у світ, куди очі дивилися. Але не міг ніде найти роботу. Одного дня він дізнався, що можна найнятися у багатого пана. Але йому казали:

— Не йди до нього. Він не дає наймитам їсти

Василько звик до всякої біди, тому не злякався. А коли прийшов, пан здивувався:

— Ти, хлопче, хочеш у мене робити?

— Хочу.

— То роби за їду. Будеш пасти овець. Але як десь одну загубиш, то здеру з тебе шкуру.

Вигнав парубок на пасовисько тисячу овець. Їх було, як зірок в небі. Пас цілий тиждень, потім ще один. Якось перед вечором неподалік сів орел та й каже:

— Дай мені одну ягничку, бо я такий голодний, що не можу літати.

Шкода стало орла, і відповів Василько:

— Вибирай ягнятко, але знай, що коли пан здере з мене шкуру, то ти будеш винен.

— Не журися, нічого тобі не буде.

Орел схопив ягня і полетів. А хлопець боявся і довго не гнав овець додому. Вернувся пізно ввечері, і пан став овець рахувати. Два дні підряд прилітав орлик і просив ягнятко. На третій день прилетів і каже:

— Добрий ти, Васильку, хочу я тобі віддячити. Сідай на мене, понесу тебе на золоту гору та шовкову траву. Але не бери багато золота, бо як зійде сонце, то спалить тебе.

— Добре, орлику.

Василько взяв трохи золота, сів на орла і повернувся по панських овець. А ввечері пригнав їх додому і ліг спати. Ніч була темна, а біля хлопця було видно, як удень. Пан подумав, що горить палац, а й почав кричати:

— Горимо! Горимо! Уставайте, люди!

Василько схопився і гайда тікати. Пан кричить:

— Чекай, не тікай!

Чабан зупинився. Пан підійшов до нього і спитав:

— Що світиться з твоєї пазухи?

— Золото, пане.

— Звідки взяв?

— Орлик дав.

І розповів Василько йому все. Пан сказав:

— Завтра я сам вижену отару.

Уранці пан устав і вигнав овець. Походив по пасовиську, а перед ним сів орел.

— Що ти робиш? — питає орел.

— Овець пасу, орлику.

— Дай мені ягня, бо я голодний.

— Дам, але понеси на золоту гору.

Орел відповів:

— Даси ягня — понесу.

— Дам.

Сів він на орла, понеслися попід хмари. Сів орел на золоту гору та й каже:

— Не набирай багато золота, бо сонце тебе розтопить.

Пан і чути нічого не хотів. Як кинувся до золота, то про все забув. Але вийшло сонце і розтопило його разом із золотом. Ось так буває з зажерливими.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

206 (8104). Чабан Василько і золота гора. СУС порівн. 936*. Записала Бойко Руслана 2010 року. Видмиж Тетяна Платонівна (1956). Кіровоградська область, Гайворонський район, Гайворон