Чабан Василько і золота гора
Українська народна казка Кіровоградщини
Жив собі бідний парубок. Звали хлопця Васильком. Аби вилізти з бідності, пішов у світ, куди очі дивилися. Але не міг ніде найти роботу. Одного дня він дізнався, що можна найнятися у багатого пана. Але йому казали:
— Не йди до нього. Він не дає наймитам їсти
Василько звик до всякої біди, тому не злякався. А коли прийшов, пан здивувався:
— Ти, хлопче, хочеш у мене робити?
— Хочу.
— То роби за їду. Будеш пасти овець. Але як десь одну загубиш, то здеру з тебе шкуру.
Вигнав парубок на пасовисько тисячу овець. Їх було, як зірок в небі. Пас цілий тиждень, потім ще один. Якось перед вечором неподалік сів орел та й каже:
— Дай мені одну ягничку, бо я такий голодний, що не можу літати.
Шкода стало орла, і відповів Василько:
— Вибирай ягнятко, але знай, що коли пан здере з мене шкуру, то ти будеш винен.
— Не журися, нічого тобі не буде.
Орел схопив ягня і полетів. А хлопець боявся і довго не гнав овець додому. Вернувся пізно ввечері, і пан став овець рахувати. Два дні підряд прилітав орлик і просив ягнятко. На третій день прилетів і каже:
— Добрий ти, Васильку, хочу я тобі віддячити. Сідай на мене, понесу тебе на золоту гору та шовкову траву. Але не бери багато золота, бо як зійде сонце, то спалить тебе.
— Добре, орлику.
Василько взяв трохи золота, сів на орла і повернувся по панських овець. А ввечері пригнав їх додому і ліг спати. Ніч була темна, а біля хлопця було видно, як удень. Пан подумав, що горить палац, а й почав кричати:
— Горимо! Горимо! Уставайте, люди!
Василько схопився і гайда тікати. Пан кричить:
— Чекай, не тікай!
Чабан зупинився. Пан підійшов до нього і спитав:
— Що світиться з твоєї пазухи?
— Золото, пане.
— Звідки взяв?
— Орлик дав.
І розповів Василько йому все. Пан сказав:
— Завтра я сам вижену отару.
Уранці пан устав і вигнав овець. Походив по пасовиську, а перед ним сів орел.
— Що ти робиш? — питає орел.
— Овець пасу, орлику.
— Дай мені ягня, бо я голодний.
— Дам, але понеси на золоту гору.
Орел відповів:
— Даси ягня — понесу.
— Дам.
Сів він на орла, понеслися попід хмари. Сів орел на золоту гору та й каже:
— Не набирай багато золота, бо сонце тебе розтопить.
Пан і чути нічого не хотів. Як кинувся до золота, то про все забув. Але вийшло сонце і розтопило його разом із золотом. Ось так буває з зажерливими.