Українські народні казки

Чабанець

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Був собі чабанець. Змалку пас вівці і крім них нічого не знав. Одного разу впав йому з неба здоровенний камінь. То він було усе грається тим каменем, то причепить до батога та кине вгору, а сам спати ляже на цілий день. Прокинеться, аж ось і камінь летить, та як упаде то по коліна у землю вгрузне. А то візьме кине серед степу сіряк, тим каменем придавить, то й три чоловіки не піднімуть. Мати було лає його:

— Що ти, дурний, тягаєшся з такою каменюкою? Ще підірвешся!

А йому байдуже, все качає той камінь. А до того царя, що в його царстві той чабанець жив, став підступати під город змій. Здоровенне каміння перевертає, кидає та дворець собі будує, і вимагає, щоб цар за нього свою дочку оддав. Цар перелякався, став засилати скрізь по царству бумагу, чи не знайдеться де такий богатир, щоб того змія знищив. Шукали-шукали, не знаходиться. А той чабанець почув та й хвалиться:

— Я б того змія, — каже, — батогом убив.

Люди почули це, донесли цареві, той і вимагає його. От підійшов він до царя, цар подививсь, що він такий малий, та й каже:

— Що ти хвалишся! Ти ще молодий!

— Нічого, — каже чабанець.

Дав тоді йому цар два полки солдат. Чабанець вийшов до них і став командувать, наче він уже років двадцять у війську служив. Цар тільки руками сплеснув:

— Боже мій! — каже.

От не доходячи за декілька метрів до змія, покидає чабанець свої полки і наказує:

— Дивіться, як із змієвого дворця з труби піде дим, то я його побив, а як полум’я, то він мене.

А той змій був такий сильний, до себе не підпускає, духом забиває. Та чабанець і не ворухнеться.

— Ну, — питає, — чого, добрий молодець, зайшов? Будем битися чи миритися?

— Не з тим добрий молодець ходить, щоб мириться, а з тим щоб биться.

Змій йому каже:

— Піди ще три роки погуляй, тоді приходь.

— Ні, — каже, — я вже своє відгуляв.

— А чим ти мене будеш бити?

— А оцим батогом.

А батіг з волячої шкури сплетений, і той камінь на кінці прив’язаний.

— Ну, — каже змій, — бий мене!

— Ні, бий ти мене попереду.

У змія меч здоровенний стальний, як ударить же він того чабанця, так той меч на цурки розсипавсь.

— Держись же, — каже чабанець, — тепер я тебе ударю.

Як шмагоне тим камінцем, змій так і розпластавсь. Дим пішов у трубу. Військо таке раде. Музиканти грають, цар чабанця зустрічає, бере під руку, веде у дворець.

От оддав цар за нього дочку, побудували їм дворець, живуть вони собі. А інші царі почали насміхатися, що як-таки свою рідну дочку та оддати за чабана! Цареві вже і самому жаль. І посилає він скрізь бумаги, чи не знайдеться де такий богатир, щоб того чабанця міг убить.

Ото найшлося двоє. Пішли вони до чабанця, а він сидить за столом, книжку читає і почув уже, що до нього битися йдуть. Прийшли вони, він і питає:

— З чим, добрі молодці, прийшли, будем биться чи мириться?

— Авжеж биться.

— Підождіть, — каже, — я богу помолюсь.

Помоливсь, сів за стіл і голову руками підпер.

— Ну, — каже, — тепер бийте!

От один як ударить через ліве плече, так меч і розскочивсь. А другий як ударе навхрест через праве, тільки сорочку перерубав. Тоді чабанець устав, узяв їх обох і здавив докупи, так маслаки з них і посипалися. Набрав він тоді тих маслаків у кулаки, та так йому досадно на царя стало. Пішов він до нього і прямо каже:

— Бачиш це ? І тобі таке буде!

Відтоді цар його і не чіпав.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Сіровух Людмила Іванівна (1941 року народження), Дніпропетровська область, Синельниківський район, Вільне 141 (7294). Чабанець. СУС — . Записав Маргаль Андрій 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.