Українські народні казки

Чарівна капейстра

Українська народна казка Гуцульщини

Був ґазда і мав три сини. Два були розумні, а один дурний. Звався він Іван. І все пас одного барана. Люди кричали: «Дурний Іване, паси барана!» А він каже: «Добре, добре». Одного разу пішов дощ і зачало гриміти. Дивиться Іван, а до него біжить хлопчик з одним рогом на голові. Чорт! Як він підбіг близько, Іван кинув на него каменем. Камінь пролетів попри чорта і забрунькотів. Чорт став і подивився — що таке? А грім ударив та й чорта вбив.

І приходить до Івана ангел-охранитель. Та й каже:

— Іване, тебе називають дурним.

— Та називають, — каже Іван. І сказав ангел до него:

— За то, що-с кинув каменем на чорта, а грім убив його, на тобі цю капейстру. І ти будеш наймудріщий.

А Іван каже:

— Господи Боже, я не заслужив цего.

— Ти будеш наймудріщий, — повторив ангел. — Як цей капейстров потрясеш, прийде до тебе кінь осідланий. Як схочеш, будеш ним їхати — хоч повітрям, хоч землею. Але би-с так ховав це, щоб ніхто в тебе не вкрав.

А він ту капейстру в пазусі носить.

А в Поганого царя була дуже файна донька. Дала вона по газетах: котрий би був такий мудрий, щоб до неї доскочив конем на другий поверх, на балкон, буде її чоловік. Браття читали про це в газетах, а Іван вислухав. Та й думає: «Ану я буду пробувати. Може би, я скочив?» Потряс він капейстрой і каже:

— Капейстро, дай мені мундур і коня, бо я хочу їхати до царя в старости.

І зробився коло него кінь, як золотий. А він сам у такому гарному мундуру, як у злоті. Каже він до коня:

— Вези мене до царя, би я скочив т’цісарській доньці на балкон. Сів на коня, прилетів до міста і просто на балкон вискочив т’цісарській доньці. А вона мала таку печатку. Як він доскочив до неї і з нею поздоровкався, вона тою печаткою трахнула йому в голову. І так та печатка ймилася, що не мож ся відмити.

І провелося після того рік-два. Пише царська донька в газети: «Той, що на балкон доскочив, най іде д’мені». А він не признається, далі пасе барана. Але вже капейстру в пазусі не тримає, знайшов для неї таке місце, що лиш він знає.

А цар узяв і розіслав військо по всій державі, аби всіх хлопців контролювало. І дійшли на контролю аж до тих трьох братів. Подивилися на двох старших братів — нема нічого.

— Хто у вас ще є? — питають.

— А, — кажуть, — ще Іван дурний є за комином. Той, що барана пасе.

Декотрі вояки кажуть: — Ходім уже відци. А браття й собі:

— Що, маєте дурного контролювати? А один молодий вояк сказав:

— Ми маємо наказ від царя всіх хлопців контролювати. Контролюймо й цего.

Стягають його з печі, а він не хоче злізати. А вони кажуть:

— Ми мусимо тебе сконтролювати.

Як його здоймили та підоймили шапку, а в него на голові печатка! А старший брат каже йому:

— Брате, коби я мав твою голову! Як ти зробив, що в тебе печатка на голові?

А він каже:

— Тоти дурні, що мене зробили дурним. А я не дурний. Забирають його до царя. А він каже:

— Пустіть мене на сторону. Мені треба.

Він пішов та й забив собі ту капейстру в пазуху. Та й привели його до царя. А він такий обдертий і ще до того дурний. Цар подивився на него, та й подивилася дівчина, царева дочка. І цар сказав, аби його знищити. А дівчина сказала:

— Не можна нищити, бо, може, це богом даний віщун.

А він посидів та й сказав, що хоче трошки відійти набік. Та пішов, потряс капейстрою і сказав, би зробила, щоб він був убраний, як пан. І входить він до неї такий, як тоді був, коли вона йому печатку прибила. А вона каже:

— Тату, ходіть сюди. А що я вам казала? Це богом даний віщун. А другий цар виповів тому цареви війну. Цар закликав зятя і сказав:

— Ти йди, синку, воюй. А як виграєм війну, то будеш після мене царем.

І пішов Іван на війну. І що хоче, то робить, бо має чарівну капейстру.

І ту державу завоював. А як приїхав додому, цар зробив його своїм замісником. І він має бути царем.

А браття його перечули, що Іван має бути царем, і приїхали до царя. І приходять до Івана, і цілують його в коліна.

— Брате, голодний рік. Допоможи нам щось, бо ти державою обертаєш.

А він каже до браттів:

— Як я був голоден коло вас, ви мені їсти не давали, казали: «Паси барана». Подумайте, що ви зо мною робили. Ви на мене не дивилися, а тепер я на вас не подивлюся. Хліб за хліб.

І став він царем, і браттям не хотів допомочи нічого.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текуча, Косівського району, Івано-Франківської області
22 травня 1983 року
Оповідач: Біланюк Никола Іванович (1902 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також