Українські народні казки

Чарівна капуста

Українська народна казка Буковини

Був чоловік і мав їдного сина. Жив той чоловік добре, а син його захтів мисливцем бути. Старий не дуже хтів цего, але син таки став мисливцем. Та й пішов по світі. «Хочу бачити, як світ жиє». Довго він ходив і попав у ліс. А назустріч йому баба старенька.

— Здрастуй, бабко!

— Здрастуй, синку! Куди йдеш?

— Іду, бабко, на полювання. А баба й каже йому:

— Добре тобі. Ти на полювання йдеш, а я вмираю з голоду й холоду, їсти нема що і вбратися нема в що.

А він руку в кишеню і, скілко міг вловити золота, дав бабці. Бабка то золото взяла. Він уже далеко відійшов, а вона кричить:

— Ей, мисливцю! Він став.

— Зайдеш, — каже, — в ліс, там є здоровенний дуб. На тім дубі страшенно б’ються ворони. Ти прицілься і вбий їдну ворону — з неї плащ впаде. Бери той плащ, а ворону розпори і витягни з неї серце. І з’їж те вороняче серце. Після того плюнеш раз — золото, плюнеш другий раз — золото! Скілко раз плюнеш, то все золото буде. А як сядеш на того плаща, то куди захочеш — полетиш на нім.

Пішов він туди. Правильно, б’ються ворони на дубі. Він як стрельнув їдну ворону, так і зробилося, як казала баба — і ворону вбив, і плащ з неї впав. Він поре ворону, бере з неї серце, з’їв його і пробує плювати. І скілко раз не плюне — золото. Сів на плащ, а плащ летить. І хлопець летить на тім плащови. Приказав він:

— Сідай, плащ!

Плащ сів на землю. Взяв він його на плечі і йде пішки далі. Ішов, скілко йшов, і надибав домик. Хороший домик, двоповерховий. У вікно дивляться баба старенька і її дочка. Перша подивилася на мисливця баба і сказала дочці. А як глянула дочка, то дуже полюбила його.

Та баба була чарівниця. Каже вона дочці:

— Виходь і клич його в кімнату. В него є плащ, що летіти можна на нім, і плює він золотом. Ми так зробим, — каже баба, — що виплюне він вороняче серце. Я приготую зілля, а ти дай йому випити.

Дівчина виходи надвір і кричить:

— Мисливцю, мисливцю, зайди до нас! Він заходи, а баба каже до дівчини:

— Ви йдіть обоє в другу кімнату, а я приготую щось поїсти й попити.

А баба мала зілля. Варить вона його і дає дівчині.

— Неси це в кімнату і кажи, що мама приготувала хороший напиток. Він вип’є і виплюне серце. А ти возьми його і лиґни.

Дала йому дівчина той напиток, випив він і виплюнув серце. А вона взяла та й лиґнула його. Баба каже дівчині:

— У него є плащ. Він сідає на него і летить. Є така гора, — каже баба, — що на ню ніхто не може вилізти. На тій горі є багато золота і коштовного каміння. Скажи йому, най він полетить на своєму плащі на ту гору і набере коштовностей. І ти з ним їдь.

Хлопець зрозумів, що воронячого серця у него вже нема. А дівчина каже йому про ту гору. Він погодився летіти туди. Сів з дівчиною на той плащ, а баба тихо каже дівчині:

— Як возьмете там, що треба, я дам йому такий сон, що він на тій горі засне. Ти сідай на той плащ і лети додому, а його лиши там, на тій горі.

Так і було. Полетіли вони, набрали, що треба, і баба наслала на него сон. Захтілося йому спати. Каже він до дівчини:

— Давай ляжем поспимо, а тоді поїдем додому.

Лягли вони спати. Він заснув, а дівчина сіла на плащ і полетіла додому. А він лишився на тій горі.

Пробудився, а коло него ні дівчини, ні плаща. Злізти з тої гори не годен. І прийшли до него три велетні. Подивилися на него. Та й їден каже:

— Що за червак? Другий каже:

— Стань на него ногою і розчави його. Третій їм:

— Не треба. Лишім його. Якщо він возьме щось на цій горі, то все одно не злізе. А як полізе ще вище, то там нема повітря — там лиш вітер, і його там понесе й понесе.

Та й забралися велетні. А він поліз на вершок тої гори і став там легкий, як пір’я. І мотає ним вітер. Довго його мотало, і спустило в царський город. Це було вночі. Помацав він — капуста. Став ту капусту їсти, і перекинувся на осла. «Як я вже осел, — думає він, — то хоч наїмся капусти». Не вистачило йому тої головки, намацав ще їдну. Як почав їсти другу головку, знов став чоловіком. Тоді взяв головку капусти з їдної грядки і головку з другої, щоб можна було назад на чоловіка перекинутися, і йде з тими головками до тої баби та її дочки. Намастився сажею, щоб його не пізнали. І знов забачили його у вікно баба й дівчина. Баба каже:

— Дивися, мужик іде. Біжи поклич його до хати, побачимо, що то за їден.

Дівчина вийшла надвір і кричить:

— Зайдіть до нас!

Він заходи, а вони не пізнають, що то він. Баба питає:

— Відки ви йдете й куди? А він бере та й каже:

— Я — син царя. І тато в мене такий сердитий, що як не зроблю так, як він скаже, то відрубає мені голову. Послав мене до такого й такого царя за капустою. Дуже хороша та капуста. Я достав ту капусту і от іду додому.

А баба цікавиться:

— Ану, покажи.

Він показує головку капусти, що від неї ослом станеш. Баба каже:

— А можна врубати кусок?

— Можна.

Баба бере ту головку капусти і йде на кухню. Врубала кусок, накришила в тарілку. І не могла втерпіти баба, взяла та покушала її на кухні. Покушала і стала ослицею. Та не заходи в кімнату, а пішла другими дверми надвір. Дивляться люди — ходи по подвір’ю осел. Дівчина чекає — нема мами. Посилає служницю.

— Подивися, чого так довго мами нема.

Служниця заходи — нема баби, лиш миска з тою капустою на столі стоїть. Служниця взяла та й покушала. Покушала та й стала ослицею. І пішла ослиця надвір. Дівчина чекає, чекає — нема служниці. Пішла й вона на кухню. Побачила дівчина той капустяний салат і покушала його. Та й дівчина стала ослицею. Вийшла й вона надвір.

Лишився в хаті сам мисливець. Виходи надвір, а три ослиці ходять по подвір’ю. Узяв він добру бучару і давай їх бити. Вигнав на дорогу й жене. Думає: «Пожену я їх до мельника». Пригнав і каже мельникови:

— На цих три осли і годуй їх три місяці.

Поклав руку в кишеню, взяв жменю золота і дає мельнику. А мельник питає:

— Чим їх годувати? Хлопець каже:

— Як устанеш рано, давай кожній по три буки, а їсти нічого не давай. На обід три буки і їсти дай, але мало. Увечері знов по три буки і нічого не давай їсти. Я прийду за ними через три місяці.

Мельник погодився. А хлопець пішов собі в хату тої баби і живе там.

Пройшло три місяці, пішов мисливець до мельника. Баба не витримала тих буків і вмерла — пропала стара ослиця. Лишилися лиш дочка й служниця. Закопали вони з мельником стару, а тих двох ослиць жене мисливець назад до бабиного дому. І каже дівчині:

— Бачиш, витягли ви з мене чарівне серце, плащ узяли. Я буду без плаща і без золота. А вами буду робити, як кіньми.

А вона проси його:

— Перекинь нас назад у людей. Я буду тобі за жінку, а ти мені — за чоловіка. А служниця буде нам служити. Плащ твій є, і серце я дам тобі назад.

Узяв він тої капусти, що назад перекидає на людей, дав їм обом з’їсти, і вони стали назад людьми. А вона й каже йому:

— Ось твій плащ. Я ще серце тобі дам. А він їй:

— Не треба. Тепер вже все одно, хто плюне золотом, бо ти — жінка моя.

Та й вженився він на тій дівчині, і зробили весілля. І жили вони дуже добре. Так жиють і сьогодні, як не вмерли.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області
16 січня 1980 року
Оповідач: Скаженюк Дьордій Степанович (1907)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Чарівна капуста

Українська народна казка Буковини

ЧАРІВНА КАПУСТА — Українська Народна Казка Буковини
ЧАРІВНА КАПУСТА — Українська Народна Казка Буковини

Був один багатий чоловік. Він мав сина. І надумав той син стати мисливцем. Старий не дуже хотів цього. Але син таки став мисливцем. І пішов по світу. «Хочу побачити, як світ живе».

Довго він ходив і потрапив у ліс. Іде лісом, а назустріч йому бабка старенька.

— Здрастуйте, бабусю!

— Здрастуй, синку! Куди йдеш?

— Іду, бабусю, на полювання.

— Добре тобі. Ти йдеш собі на полювання, а я умираю з голоду й холоду. їсти нема і вбратися нема в що.

А він руку в кишеню, витяг жменю золота і дав бабці. І далеко вже відійшов від неї, а вона кричить йому вслід:

— Ей, мисливцю! Він зупинився.

— Там у лісі, — каже бабка, — є здоровенний дуб. На тім дубі страшенно б’ються ворони. Вбий одну ворону, і з неї упаде плащ. Ти той плащ візьми, а ворону розпори, витягни з неї серце і з’їж. І як після того плюнеш, то з рота вилетить золото. Скільки раз плюнеш, то все золото буде падати. А як сядеш на того плаща, то куди хочеш полетиш на нім.

Знайшов він того дуба. Справді, б’ються на нім ворони. Стрілив він в одну ворону, і зробилося так, як бабка сказала — і ворону вбив, і плащ з неї впав. Розрізав він ту ворону, узяв з неї серце, з’їв і пробує плювати. Скільки плюне — золото. Сів він на плащ, а плащ так і летить поверх лісу. Пролетів трохи хлопець і наказав: «Сідай, плащ!» Плащ опустився на землю. Узяв він плащ, закинув на плече і пішов далі. Ішов, скільки йшов, і надибав будиночок. У вікно дивляться старенька бабка і її дочка. Побачила дочка молодого мисливця, і дуже сподобався він їй.

Та баба була чарівниця. Каже вона дочці:

— Виходь і клич його в хату. Він має плащ, що на нім летіти можна, І плює золотом, бо з’їв вороняче серце.

Дівчина виходить надвір і кричить:

— Мисливцю, зайди до нас! Він заходить, а баба каже:

— Ви йдіть з моєю дочкою в другу кімнату, а я приготую щось їсти й пити.

Заварила баба своє зілля, кличе дівчину й каже:

— Дай йому це випити, і він виплюне вороняче серце. А ти ковтни те серце сама.

Дала дівчина мисливцеві того пиття, він випив і виплюнув вороняче серце, а вона взяла та й ковтнула. Баба каже дочці:

— Є така гора, що на неї ніхто не може вилізти. На тій горі є багато золота і коштовного каміння. Скажи хлопцеві, най полетить на своєму плащі на ту гору і набере всього. І сама їдь з ним.

Хлопець знав, що воронячого серця у нього вже нема, а дівчина каже про ту гору. «Полечу», — думає він. Сідають вони з дівчиною на плащ, а баба тихо Каже дочці:

— Як візьмете там, що треба, то я нашлю на нього сон, він засне, а ти сідай на той плащ і лети додому.

Так воно й було. Полетіли вони, набрали, що треба, та й баба наслала на нього сон. Захотілося мисливцеві спати. Каже він до дівчини:

— Давай ляжемо, спочинемо трохи, а тоді поїдемо додому.

Тільки заснув, а дівчина полетіла на плащі без нього. І лишився він на тій горі.

Пробудився хлопець. Коло нього — ні дівчини, ні плаща. І злізти з гори не годен. Аж тут приходять три велетні. Подивилися на нього, і один з них каже:

— Це що за черв’як?

— Стань на нього ногою і розчави, — каже другий. А. третій сказав:

— Не треба. Лишімо його. Як він і візьме щось на нашій горі, то все одно не злізе. А як полізе вище, то, може, вітри його понесуть.

Та й пішли велетні. А він поліз на гору все вище і вище. І там зробився легкий, як пір’їна. Довго мотав ним вітер, поки не закинуло хлопця у царський город. Була ніч. Помацав він — капуста. Почав він ту капусту їсти. І перекинувся на осла. «Як я вже осел, — думає він, — то хоч наїмся цієї капусти». Та намацав ще одну головку. Як почав її їсти, то знову зробився чоловіком. Тоді взяв головку капусти, від якої ослом станеш, і головку з другої грядки, щоб можна було знов чоловіком стати, та й іде з тою капустою до баби-чарівниці і її дочки. Та помастився сажею, щоб його не впізнали. Підходить він до їхньої хати, а баба подивилася у вікно та й каже дочці:

— Дивися, мужик іде. Біжи поклич його до хати. Побачимо, що то за один.

Дівчина вийшла й гукнула:

— Зайдіть до нас!

Мисливець зайшов, і вони не впізнали його. Баба питає:

— Звідки ви йдете й куди?

— Я ходив до такого й такого царя за капустою. Дуже хороша капуста. Я дістав її й несу свому царю. А мій цар дуже сердитий. Як не зроблю, що він скаже, то відрубає мені голову.

Баба зацікавилася.

— Ану, покажи ту капусту.

Він показав головку капусти, що від неї ослом станеш. Баба питає:

— А можна відрубати собі шматочок?

— Можна.

Баба врубала собі тої капусти і несе на кухню. Не могла витерпіти баба і покуштувала капусти. І зразу перекинулася на ослицю. Та й не заходить у кімнату, а пішла другими дверима надвір. Дивляться люди, ходить по подвір’ю ослиця. Дівчина чекає — нема матері. Посилає вона служницю. «Подивися, чого мами так довго нема». Заходить служниця на кухню — нема баби, лиш миска з капустою на столі стоїть. А служниця взяла й покуштувала тої капусти. Та й перекинулась теж на ослицю. І пішла та ослиця надвір. Дівчина чекає — нема ні матері, ні служниці. Пішла й вона на кухню. Та забачила той капустяний салат і покуштувала. Зробилася й дівчина ослицею. І пішла надвір.

Лишився мисливець у кімнаті один. Виходить він надвір, а три ослиці ходять по подвір’ю. Узяв він доброго бука та давай бити їх. Вигнав на дорогу і думає: «Пожену їх до мельника». Пригнав він їх до мельника і каже:

— Беріть цих трьох ослиць і годуйте їх три місяці.

— Чим же їх годувати? — питає мельник.

— Встанете рано, беріть доброго бука і дайте кожній по три буки. І їсти нічого не давайте. На обід три буки і їсти дайте, але мало. Увечері знов по три буки і їсти не давайте нічого. А я прийду за ними через три місяці.

Витяг мисливець із кишені жменю золота і дає мельникові. І мельник погодився. А мисливець повернувся у дім тої баби і живе там.

Минуло три місяці, пішов мисливець до мельника. Баба не витерпіла тих буків і вмерла. Лишилися тільки дочка й служниця. Закопали мисливець з мельником стару ослицю, а тих двох мисливець повів до бабиного дому. І там каже:

— Ви витягли з мене вороняче серце і взяли плащ. Я буду без плаща і без золота, але вами буду орати, як кіньми.

Ослиця-дівчина просить його:

— Перекинь нас у людей. І я буду тобі за жінку, а ти мені за чоловіка. Служниця буде нам служити. Плащ твій є, і серце вороняче віддам тобі назад.

А була вона дуже гарна, та дівчина. І він хотів мати її за жінку. Узяв він тої капусти, що перекидає на людей, та дав обом, і вони знову зробилися людьми. Дівчина й каже:

— Ось твій плащ. А серце я ще дам тобі.

— Не треба. Все одно, чи плюну золотом я, чи ти. Ти — жінка моя, — сказав він.

І оженився мисливець на тій дівчині. Жили вони дуже добре. Так живуть і сьогодні, як ще не вмерли.

Походження та примітки

Чарівна капуста. Невказані сюжети. Записано 15 — 16 січня 1980 року у селі Вашківцях Сокирянського району Чернівецької області від Дьордія Степановича Скаженюка (1907 року народження, молдаванин, родом із села Колінківців Хотинського р-ну. У Вашківцях проживає 30 року Удівець, колгоспний пенсіонер).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.