☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Чарівна насінина
Українська народна казка Закарпаття

Давно це було, ще тоді, коли панували на землі пани і пані, вельможі багаті, коли всі бідні були горбаті, бо тягар життя їх гнув до землі. Не тому були бідні вони, що працювати не вміли, а тому, що жило на світі багато панів, які з їхньої праці жиріли. Пани спали цілий день або сиділи, як дуплавий пень. А бідні на полі під пекучим сонцем, обпалені до чорноти, цілий день працювали. З натрудженими руками та ногами додому ішли і дітей за собою голодних вели. А дома не ліпша чекала їх доля: чорний хліб або кружка води чи якоїсь белебурди. Але якось собі жили. А ще інколи і співали, як дяку мали. Жили добре лише у сні вони, коли бачили своїх дітей ситими, здоровими, хату і в хаті, білий хліб і чарку на столі.

Так жив і один бідняк сам, бо батьків уже не мав. Женитись хотів, але і сам важко виживав, хоч як віл зрання до вечора на полі гарував. Не міг звести кінці з кінцями. А якби ще й жінка та діти були, то вважай, що пропав назавжди.

Раз у його село звістка така дійшла, що десь давно така квітка росла, що чудо творила вона. Насіння у квітки, як волоський оріх, пелюстки, як пан-бархат. Запах такий від неї ішов, що не зрівняєш ні з чим. Хто аромат цієї квітки понюхав, той виздоровлював зразу.

А в цьому краї, де жив бідняк, ще ніхто ту насінину ніколи не висівав, жодна людина не бачила тієї квітки дивної і не насолоджувалася ароматом її. Жив у цьому краю великий пан, який лише про те думав і гадав, як насіння те придбати, а не про те, де посіяти і як доглядати. Щоночі снилося йому про те, що ця квітка у нього в городі росте. Усі в черзі стоять перед його двором, щоб подивитися на диво, яке ніде більше не побачиш. Марив цією мрією пан довго. Потім враз сказали пану, що до нього гість якийсь прибув. Велів впустити і мав можливість з гостем поговорити. Узнав пан від гостя те, що насінину дивну він несе. За цю насінину служив довго у якихось панів у чужих краях, а тепер відпочити на старість захотів і багатим думає бути. А ця квітка дасть йому силу і велич у цьому. Пан гостя вислухав, угостив і спати постелив. Коли цей дивний гість заснув, то пан велів слугам його зв’язати, в кайдани закувати і так у башню велику замурувати. Радіє він цій вдачі дуже, бо насінина та вже у руках у нього. Сам слідкує за тим, щоб у горщик землю слуги клали. А землю ту слуги кілька разів просівали крізь сито, щоб була пухка. Поливали насінину із золотого кухля найчистішою водою. Але не знав пан, що насінина та чарівна, не проросте із золотого горшка, бо помагає лише тоді вона, коли люди в біді і потребують допомоги. А хазяїн квітки тої повинен сам своїми руками посадити, доглядати і своїми гіркими сльозами поливати, щоб хосен * із квітки тої мати.

Пан поставив горщик золотий до найпишнішої зали, люди за квіткою пильно доглядали. А пан марив тим днем, коли із землі виткнеться пагінець. Прокинеться вранці пан і мерщій до насінини. Благає, щоб прийнялася вона, але насінина не проростала і мовчки ніби спала. Вже й трави забуяли весною і вже й восени озимина посходила, а квітка із землі не виходила. Даремно благає пан щодня.

Одного разу терпець урвався в пана і несамовито закричав після благання зрання:

— Кожна насінина має в собі іскру нового життя. Ти ж хоч і гарна, та мертва!

Викопав насінину із ґрунту, ще раз глянув на неї і зі злістю жбурнув далеко. Насінина перелетіла через тин і попала у ставок до диких качок. Одна з них хапнула насінину ту собі на біду. Вона була велика і качка давитись нею почала. І тут якраз проходив сусідський пан, який ту качку застрілив і собі узяв. Коли качку розібрали, то на ту насінину напали. Слуги дали насінину своєму пану, який теж чув від сусіда про це чудо. Цей пан зрадів і мовив до слуг:

— У моєму домі повно всіляких скарбів: діамантів як кулак, перлин як куряче яйце. Та мало радості від усіх тих скарбів та інших дарів. Попробую щастя я.

І цей пан теж слугам своїм наказав, щоб у велику срібну вазу посадили насінину ту поважну. Щоб досвідчені садівники по черзі доглядали, а за це гарну платню мали. Вони й справді робили все, на що були здатні, але їхні клопоти були марні. Вивчали властивість найкращих добрив вони, але їхня робота не мала ціни. Насінина та не росла, хоч дні спливали за днями. І в цього пана терпець урвався. Він розгнівався і закричав:

— Бридка насінино, та ти ж мертва!

Він виколупав насінину із срібної вази і сильно жбурнув далеко за мур. Насінина та перелетіла і упала прямо під ноги бідняцькому синові-сироті, який з поля вертався додому. Підняв насінину бідняцький син, сльозами своїми насінину скропив, кинув за пазуху собі і пішов додому. Другого дня парубок на поле пішов. Погода була ясна, повівав теплий вітерець. Він враз подумав так, що то доля подає йому знак. Потім узяв і посередині поля свого зробив малу грядку, викопав ямку. Ґрунт руками розпушив, сльозами зросив і посадив насінину дивну. Коли сумно було в нього на душі, ішов на грядку ту, поливав гіркими сльозами своїми ямку, де насінина була. Та й стала вона потроху оживати, а відросток від сліз тих проростати. Із землі виткнувся блакитно-зелений пагінець, що скоро виріс. Минуло ще кілька днів, як на верхівці стебла розгорнула свої пелюстки квітка дивна. Така гарна, що ні в казці розказати, ні пером списати. А якою запашною вона була! Всі, хто проходив біля поля його, звертали на неї увагу. А квіти ніби всім, хто глянув на них, надавали снаги. Усі мешканці села приходили сім’ями сюди, щоб забути про свою біду. Квітка радувала всіх, оздоровлювала їх. Люди верталися потім у село, привітно всміхалися один до одного і приносили додому в серці доброту. І все село почало помагати хлопцеві тому, хто диво-квітку виростив для кожного дому.

Дні проходили в роботі, але легко без нарікань і сліз. До хати стало прибувати добро, на хлопця дівчата стали поглядати і свої плани будувати. А бідняцький син став весело жити, поживати і про лихо забувати.

* Хосен — користь.

Чарівна насінина. Записав І. В. Хланта у 1992 р. в селі Округла Тячівського району Закарпатської області від Марії Василівни Янчик, 1947 року народження.

Подано за виданням: Трапила коса на камінь: Українські народні соціально-побутові казки. — Ужгород: Виробничо-видавничий комбінат “Патент”, 1993. — 230 с. — С. 49 — 51.