Українські народні казки

Чарівна яблуня

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

У далекому царстві, ще дальшому государстві жили-поживали чоловік та жінка. І була у них дочка. От умерла жінка в цього чоловіка, осталася дочка сиротою. Батько женився другий раз на злій-презлій жінці, ще й з дочкою. І ця мачуха незлюбила чоловікову дочку.

А в них був бичок, якого дівчатам треба було пасти. Як гоне бабина дочка пасти бичка, так баба не дає їй більше ніякої роботи. Та з хлопцями гуляє, а бичок сам пасеться. А як гоне дідова дочка, так баба льону в’язанку, щоб до вечора перетерла льон, попряла, виткала з нього полотно і принесла додому біле полотно, а вечером ще й сорочок нашила.

От дідова дочка вигнала бичка на поле, сіла і плаче. Підходе до неї бичок та й питає людським голосом:

— Чого ж ти плачеш?

Дівчина і розказала, шо їй мачуха загадала зробить. А бичок і каже:

— Не переживай, лягай поспи, а як нада буде додому іти, я тебе розбуджу.

Ось пора вже й додому йти, буде бичок дівчину і каже:

— Залазь мені у праве вухо, а вилізеш у ліве.

Зробила так дівчина. Дивиться, а полотно вже готове лежить. Взяла вона те полотно і погнала бичка додому. А бабина дочка побачила те полотно, забрала його у дідової дочки та й показала матері, наче то вона все зробила. Мачуха лає дідову дочку, а свою все вихваляє.

Одного разу бабина дочка прослідкувала за дідовою та й піддивилася, як полотно само робиться. Побігла до своєї матері і розказала їй усе. Надумали вони бичка зарізать. Почула про це дідова дочка, плаче. А бичок питає:

— Чого це ти плачеш?

— Як же мені не плакать, як тебе хочуть зарізати? — каже дівчина.

— Не плач, — каже бичок, — а як будуть їсти моє м’ясо, то ти не їж, а збери всі мої кісточки і закопай під двором за воротами.

Дівчина так і зробила, а на весну зійшла там яблунька і стала дуже-дуже бистро рости. От виросла яблуня, зацвіла, виросли на ній яблука. Підійшла до яблуні бабина дочка, хотіла яблук нарвать, а деревина гілки високо піднімає. Не може бабина дочка собі яблучко вирвать. А дідова дочка як підійде, то яблуня гілки аж до землі нахиляє, і рве дівчина яблука, скільки захоче.

Одного разу їхав мимо їхнього двору красивий молодий хлопець на вороному коні, захотів вирвать собі яблучко, а яблуня й підняла гілки вгору. Він і не може нічого вирвать. Почав він гукать:

— Хто мені яблуко достане, то на тому я й женюся.

Прибігла бабина дочка скакала, скакала і на яблуню залазила, а яблука так і не зірвала. Посходилися люди, ніхто не може яблук нарвать. Погукали дідову дочку. Їй яблуня враз гілки опустила і дала яблук. Дівчина вирвала яблуко, дала його хлопцеві. Він підхватив її на свого коня та й повіз до себе. Там вони поженилися і стали жить-поживать та добра наживать.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ліжник Варвара Андріївна (1921 року народження), Дніпропетровська область, Покровський район, Кривобокове 229 (7474). Чарівна яблуня. СУС 511. Записала Падалко Віта 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.