Українські народні казки

Чарівна яблуня

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

У далекому царстві, ще дальшому государстві жили-поживали чоловік та жінка. І була у них дочка. От умерла жінка в цього чоловіка, осталася дочка сиротою. Батько женився другий раз на злій-презлій жінці, ще й з дочкою. І ця мачуха незлюбила чоловікову дочку.

А в них був бичок, якого дівчатам треба було пасти. Як гоне бабина дочка пасти бичка, так баба не дає їй більше ніякої роботи. Та з хлопцями гуляє, а бичок сам пасеться. А як гоне дідова дочка, так баба льону в’язанку, щоб до вечора перетерла льон, попряла, виткала з нього полотно і принесла додому біле полотно, а вечером ще й сорочок нашила.

От дідова дочка вигнала бичка на поле, сіла і плаче. Підходе до неї бичок та й питає людським голосом:

— Чого ж ти плачеш?

Дівчина і розказала, шо їй мачуха загадала зробить. А бичок і каже:

— Не переживай, лягай поспи, а як нада буде додому іти, я тебе розбуджу.

Ось пора вже й додому йти, буде бичок дівчину і каже:

— Залазь мені у праве вухо, а вилізеш у ліве.

Зробила так дівчина. Дивиться, а полотно вже готове лежить. Взяла вона те полотно і погнала бичка додому. А бабина дочка побачила те полотно, забрала його у дідової дочки та й показала матері, наче то вона все зробила. Мачуха лає дідову дочку, а свою все вихваляє.

Одного разу бабина дочка прослідкувала за дідовою та й піддивилася, як полотно само робиться. Побігла до своєї матері і розказала їй усе. Надумали вони бичка зарізать. Почула про це дідова дочка, плаче. А бичок питає:

— Чого це ти плачеш?

— Як же мені не плакать, як тебе хочуть зарізати? — каже дівчина.

— Не плач, — каже бичок, — а як будуть їсти моє м’ясо, то ти не їж, а збери всі мої кісточки і закопай під двором за воротами.

Дівчина так і зробила, а на весну зійшла там яблунька і стала дуже-дуже бистро рости. От виросла яблуня, зацвіла, виросли на ній яблука. Підійшла до яблуні бабина дочка, хотіла яблук нарвать, а деревина гілки високо піднімає. Не може бабина дочка собі яблучко вирвать. А дідова дочка як підійде, то яблуня гілки аж до землі нахиляє, і рве дівчина яблука, скільки захоче.

Одного разу їхав мимо їхнього двору красивий молодий хлопець на вороному коні, захотів вирвать собі яблучко, а яблуня й підняла гілки вгору. Він і не може нічого вирвать. Почав він гукать:

— Хто мені яблуко достане, то на тому я й женюся.

Прибігла бабина дочка скакала, скакала і на яблуню залазила, а яблука так і не зірвала. Посходилися люди, ніхто не може яблук нарвать. Погукали дідову дочку. Їй яблуня враз гілки опустила і дала яблук. Дівчина вирвала яблуко, дала його хлопцеві. Він підхватив її на свого коня та й повіз до себе. Там вони поженилися і стали жить-поживать та добра наживать.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

229 (7474). Чарівна яблуня. СУС 511. Записала Падалко Віта 2009 року. Ліжник Варвара Андріївна (1921). Дніпропетровська область, Покровський район, Кривобокове