Українські народні казки

Чарівний батіжок

Українська народна казка Гуцульщини

Був дідо-багач. Мав слугу і післав його в ліс по дрова. Казав, аби привіз сухих дров, бо скоро весілля буде, женить сина. Запряг слуга воли і їде лісом. І зачепив віз у скоруха, а той узяв сокиру, аби того скоруха рубати. Махнув сокирою, а скорух каже:

— Не! Не рубай мене, то дам тобі батіжок. Як ти ним махнеш і скажеш: «Най так буде», — то що би ти видів, так мав бути, як є.

Він попробував батіжок — батіжок його слухає.

А ґазда його вже справляв весілля. А слугу скрізь посилають, за чим треба. І привів князь княгиню. Гості веселяться в хаті, а князь з княгинею в коморі лягли собі. А слуга подивився в шпарку до комори і махнув батіжком:

— Най так буде.

І так ся гостили князь з княгинею, що не могли встати. Заслабли. Пішли за князем і за княгинею — ті не встають. Каже ґазда слузі:

— Іди через воду на той бік за примівницею. Най іде їм примовить. Слуга прийшов та й каже примівниці:

— Щось заслабли князь з княгинею. Ідіть примовте їм. Примівниця каже:

— На весілля не могли запросити, а як молоді заслабли, то вже мене просять? Але, — каже, — ходім.

Ідуть вони через воду. Баба була малого росту. Лавки на річці не було. Баба брела воду і сорочку підкасала вище пупця. А цей махнув батіжком і сказав:

— Най так буде!

Ідуть далі — сорочка в баби вдолину не паде. Прийшли на весілля, а на подвір’ю два слуги кіцкають лопатами грузь. Цей крикнув:

— Ану дайте бабі лопатами по заду!

Слуги вдарили, а він махнув батіжком і сказав:

— Най так буде.

І лопати імилися бабі за зад, і баба з лопатами, як коза з рогами. На тім весіллю був віт. Сказали йому про ті лопати. Віт лапнувся за лопату, а цей махнув батіжком і сказав:

— Най так буде.

І віт так і лишився при лопаті.

Привели попа, би піп над цим молився. А той махнув батіжком.

— Най так буде!

І піп не може скінчити свою молитву. І зробилася повна хата хворих. Каже віт:

— Що робити? Везім це все в суд. Най суд розсудить.

Прибули до суду. Баба заголене, з лопатами, піп тримається за лопату. Баба змерзла, пішла до кухні грітися. А суддя пішов туди люльку курити. Подивився, що стоїть заголена баба, та хотів упекти її і тикнув їй люльку до голого заду. А цей махнув батіжком.

— Най так буде!

І вже й суддя імився. Вже все коло баби сидить. Суддя каже:

— Приведіть трьох головних лікарів.

Прийшли лікарі. Один імив бабу ззаду, другий спереду. А слуга махнув батогом.

— Най так буде!

І все вже зробилося хворе. Каже суддя:

— Даю, братчику, пару коней і міх грошей, аби хтось так зробив, щоби все стало на місця і все дуже було.

Каже той слуга:

— Я, може, так і зроблю. Давайте мішок грошей і бричку з кіньми. І як увидів мішок грошей, коні й бричку, махнув батіжком і сказав:

— Най це все розділилося, все на місця би стало!

І то ся розлізло. А слуга сів у бричку і поїхав у місто. Та купив великий горнець. Та й байці конець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Бабинопілля (Акришори), Косівського району, Івано-Франківської області
6 березня 1983 року
Оповідач: Мохначук Ярема Петрович (1916 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.