Чарівний колосок
Українська народна казка Поділля
У далеку давнину в одному українському селі жила дівчинка Орися. Вона ще маленькою залишилась без мами, жила з батьком та мачухою. Незабаром помер і батько, мачуха не дуже добре ставилася до Орисі. А після смерті батька дівчині зовсім стало самотньо, мачуха нічого їй не купувала, не допомагала. Орися стало убогою сільської дівчинкою. Вона наймалася на різні роботи, щоб змогти якось прожити. Дівчина була дуже лагідної, доброї вдачі, вона допомагала старим, одиноким людям. Кому води принесе, кому допоможе на городі, а кому у саду. Орися виконувала різну роботу і завжди співала. В неї була чиста душа, умілі руки, чорні брови, довга руса коса.
Але одного літнього дня вона жала у полі і знайшла незвичайний житній колосок. Він наче заговорив до неї. Дівчина сховала його за пазуху, а на душі стало якось приємно і затишно. Носила цей колосок, наче якийсь талісман.
Але одного разу Орися жала неподалік панського маєтку; вона жне, аж раптом прогулюється молодий господар, а колосок шепоче:
— Дивись, яка чарівна дівчина.
А пан далі йде, колосок знову шепоче. Пан оглянувся, привітався з Орисею й далі пішов. А колосок знову своє. Пан підійшов до дівчини подав руку. Але раптом глянув, які спрацьовані в неї руки. Він запросив її у маєток, спілкувався з нею, а колосок все шепоче до пана:
— Це твоя наречена.
Пана було звати Мирослав, він і запропонував Орисі одружитися з ним. А вона злякалася і каже:
— Пане, погляньте, хто ви, а хто я ?
Пан сказав, що це пусте і одружився з Орисею. А вона допомагала усім убогим людям. А зернята з колоска посіяла у полі, де вродив дуже багатий врожай, який вона роздала бідним людям.
І стали вони жити-поживати і бідним допомагати.