☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Чарівний кошичок
Українська народна казка Покуття

Були собі чоловік і жінка, і дуже бідно вони жили. А та жінка верховодила над чоловіком, урядувала в хаті. Одного разу сказала вона: — Пішов би ти, чоловіче, вжорнити муки. Набрав він у миску зерна і пішов жорнити. Та й скоро вжорнив і йде додому. І звіявся дуже великий вітер. І ту всю муку йому з миски видув. Приходить він додому упорожні, нема нічого. Жінка питається:

— Де мука? А він каже:

— Жінко, вітер усю розвіяв.

Тоді вона ловить його бити. Вибила добре, і він утік під постіль. Сидить він там, чує, жінки вже нема в хаті. Він помаленьку виходить з-під постелі і каже:

— Не треба мені цего. Іду в світ і вже більше не вернуся.

І пішов він. Довго йшов село від села, місто від міста, і захопила його ніч у лісі. Дивиться — в лісі хатка маленька стоїть, і в ній блищиться світло. Зайшов він, а в тій хатці старенька бабка. Він проситься:

— Бабко, прийміть мене на ніч, бо захопила мене в лісі ніч.

Та й розказує свою біду. Як його жінка била, як він від хати пішов. Розказує, що йому вітер муку розвіяв.

А та старенька бабка була мама вітрів. Мала вона штири сини. Каже вона:

— Посходяться мої сини, то я буду їх питати, котрий то вам таку шкоду зробив.

Зійшлися сини, усі штири, а вона питає:

— Котрий з вас цему вуйкови муку розвіяв, що він, — каже, — від хати пішов. То, — каже, — ти, Горішний, розвіяв муку?

Горішний каже:

— Нє.

— А може, ти, Долішний? Долішний каже:

— Нє.

— А може, ти, Полуднішний?

— Нє.

— То це зробив ти, Північний? А той каже:

— Я. То я зробив. А в дар за це я йому дам такий кошичок, що він уже ніколи не буде бідувати.

І дав йому Північний Вітер той кошичок. І сказав йому:

— Як ви, діду, схочете їсти, то скажіть: «Кошику, розкладися». І все вам буде.

Приніс він кошичок додому.

— Жінко, ми вже бідувати не будемо. Я маю такий кошичок, що в нім є все.

Поклав кошичок на стіл і сказав:

— Кошичку, розкладися!

Кошичок розклався, усяка їда і всякі напитки є, що ви хочете. Тепер вони вже собі жили й не бідували. Каже жінка:

— Знаєш що, чоловіче? Ми зробим собі обід і закличем людей. А чоловік каже:

— Нащо нам того обіду? Аби всі знали, що ми маєм такий кошичок?

— Нє, я таки зроблю обід і закличу пана. Зробили вони обід, закликали пана. Пан здивувався.

— Що це за жеброта кличе мене на обід? Іду подивлюся.

Пан приїжджає, а там є їсти й пити, що хочете. Навіть і в пана такого нема. Пообзирав пан той кошичок та й каже жінці:

— Продайте мені його. Я вам дам багато грошей.

А жінка подумала та й кошичок панови продала. Взяла вона гроші, але ті гроші скоро минулися, і вернувся давній голод. І знов набила жінка чоловіка. І назад пішов чоловік до тих Вітрів, де він був. Прийшов і розповів усе, як то ся стало з тим кошиком. Сказав, що жінка кошик продала. Північний Вітер каже:

— Діду, даю вам оцю бочечку. Як щось вам буде прикро, то кажіть: «Хлопці, до роботи!»

Приносить він ту бочечку додому. Жінка починає сваритися з ним, а він каже:

— Хлопці, до роботи!

Як вискочило дванадцять хлопців з бочки! Як їмили вони жінку бити! Добре її вибили, і він сказав:

— Хлопці, до бочки!

І жінка вже того чоловіка більше ніколи не била. А він подумав, що треба йому той кошичок від пана відобрати. Приходить він до пана і каже:

— Віддайте мені кошичок. А пан йому:

— Який тобі кошичок дати? Я ж тобі гроші дав.

— Ви мені не давали, ви жінці давали. Віддайте кошичок по добрій воли, бо зараз буде гірше.

Пан не віддає. Тоді сказав дід:

— Хлопці, до роботи!

Вискочило з бочки дванадцять хлопців. І ловлять пана бити. Б’ють, поки він не ме ся просити. І як добре вибили, пан сказав:

— Я кошичок віддаю.

Віддав пан кошичок, і дід його приніс додому. І каже:

— Жінко, вже ми більше бідувати не будем, ніхто в нас цей кошик не візьме.

І вже вони жили з тим кошиком до кінця віка.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області 13 квітня 1987 року Ворощук Кузьма Іванович (1917)