Українські народні казки

Чарівний перстень

Українська народна казка Покуття

Жили собі чоловік та й жінка. Жінка скоро померла, а чоловік лишився в молодім віці. Хата була дуже старенька, така, що вже падала. У хаті не було нічо’, лиш піч та лава. Одного разу йде він дорогою, а хлопці б’ють маленького песика. Він каже:

— Хлопці, не бийте сего песика, дайте його мені.

Взяв того песика на руки та й іде далі. Іде, а хлопці б’ють котика малого. Він каже:

— Хлопці, дайте сего котика мені.

І хлопці йому дали. Іде з котиком і песиком далі, а хлопці б’ють гадину. Він каже:

— Хлопці, дайте сю гадину мені. Вони кажуть:

— Беріть.

Взяв він гадину в пазуху, котика й песика на руки, приніс додому та й поклав усіх трьох на піч. Пішов у село, приніс хліба, молока і дав їм їсти. Підпалив у печі, аби була тепла піч. І знов пішов у село.

Помагав людям врубати січки, внести до хати води, занести з ями до хати мандибурки. І так жив.

Гадина підросла, виросла в него велика та й каже йому:

— Чоловіче, за то, що ти мене обрятував від смерти, підемо до мої мами, і мама дасть тобі велику нагороду.

Чоловік дав котови й псови їсти, бо йдуть до змії, і не знає він, коли повернеться додому. Вийшли надвір, і змія каже:

— Сідай на мене.

Чоловік сів на змію, і вона так скоро, як поїзд, біжить. Минають гори, минають море. Залітає змія в ліс. Вовки і всякі звірі уздріли, що чоловік є, та й усе летить, аби з’їсти його. А змія як махне хвостом, то все розлітається.

Прийшли вони до великої печери серед лісу. Змія каже:

— Злазь з мене і лишайся тут, надворі, а я йду до хати. Я тебе покличу.

Зайшла змія до хати, мама дуже втішилася нею. І розказала вона мамі:

— Тут є той чоловік, що мене обрятував від смерти, бо мене хлопці мали убити.

Тоді змія вийшла надвір і закликала чоловіка до хати. Угостили чоловіка. Стара змія питає свої доньки:

— Що дати сему чоловікови? Донька каже:

— Дайте йому золотий перстень.

Стара змія дала йому золотий перстень і сказала:

— Сей перстень закладеш собі на палець лиш тоді, коли тобі буде щось потрібне. І що ти схоч, будеш мати. Лиш перстень закладеш, вийдеш надвір і ним на пальці покрутиш. Але нікому не признавайся, що в тебе такий перстень є. А тепер сідай на мене, я вивезу тебе з лісу, бо звір з’їсть.

Чоловік сів на змію, і вона його повезла. Завезла далеко за ліс і вернулася додому, а чоловік також пішов додому.

Прийшов він до хати, а скрізь студено, пес і кіт голодні. Він пропалив трошки, дав котови й псови їсти, вийшов надвір, заклав чарівний перстень на палець і покрутив ним. Злетілися сто чортів. І кажуть:

— Що тобі потрібно? Він каже:

— Збудувати мені файний дім, бо моя хата вже паде.

Як узялися чорти до роботи, то до ранку дім був готовий, збудований.

На другий день увечір він знов вийшов надвір, покрутив тим перстенем, злетілися усі чорти й питають:

— Що тобі треба? Він каже:

— Мені треба прибрати хати меблями. І мені дороге убрання аби було.

Чорти розлітаються по різних місцях за вбранням і за меблями. До ранку все було дома — меблі та й убрання.

На третій вечір вийшов він надвір і знов покрутив перстенем. Злетілися всі чорти та й питають:

— Що тобі треба? А він каже:

— Хочу, аби в мене були такі коні, що ні в кого таких файних нема. І золота бричка, і срібна упряж.

Чорти йому то все до ранку придбали.

Має він уже все: коні, вбрання, покої прибрані. Ну та й хотів би ся женити. Треба уже й жінки. Але учув він, що є в цісаря файна дівчина. І хоче йти сватати ту дівчину. Упряг коні в золоту бричку, сам убрався в дороге вбрання та й поїхав до цісаря. Приїхав та й каже:

— Я хочу з вашою донькою женитися. Цісар:

— Добре, оженишся. Але я хочу, щоби тоді, як ти будеш їхати з моєю донькою від мене, то аби по обох боках дороги цвили сади. І на кожнім дереві аби співали золоті птахи.

Цісар не хотів за него дати доньку і того дав йому таке завдання. Думав цісар, що він не виконає.

Приїхав той додому, покрутив тим перстенем на пальці. Злетілися чорти. Питають:

— Що тобі треба? А він каже:

— Я їду до цісаря женитися. Аби по обох боках дороги цвили сади і на кожній деревині співали золоті птахи.

Чорти так і зробили. Поїхав він до цісаря. Як їхав туди, то вже цвили сади. Приїхав до цісаря та й каже:

— Вже сади цвитуть. І будуть співати птахи золоті, як ми будемо їхати обидвоє брати шлюб.

Цісар видить, що вже йому нікуди, бо сей виконує. Скликає всіх цісарів, просить на весілля. Гості приїхали на весілля. Чоловік бере дівчину в ту золоту бричку, де срібна упряж, і їдуть до шлюбу. І золоті птахи на деревах співають.

По весіллю бере він свою жінку до себе додому. Приїхали, вона подивилася на то все, що в него є. Пожила з ним один тиждень та й питає його:

— Скажи мені, що ти таке маєш, що так є, як ти задумаєш? А він дурний признався:

— Я маю сей золотий перстень. Як ним покручу на пальці, то злітаються чорти, і до ранку я маю то, що хочу.

Вона се взнала і пантрувала, де він кладе той перстень, як лягає спати. А чоловік, як лягав спати, клав перстень під подушку.

Жінка вночі пробудилася і перстень з-під подушки забрала. Взяла його на палець, вийшла надвір і покрутила ним. Злетілися всі чорти і її питають:

— Що вам, пані, потрібно? А вона каже:

— Аби ви мене взяли в сю бричку і занесли до мого тата, а тут то, що ви застали, би так і було. Та стара хата і більше нічого.

Чорти запрягли коней у бричку і повезли її до тата.

Чоловік рано встає, а то нема нічо’, лиш та стара хата. Подивився під подушку — перстеня нема. Уздрів, що се зрада. Тоді каже котови й псови:

— Збирайтеся, ідіть до сего царя і мусите мені привезти золотий перстень. Як не принесете, то й сами не вертайте додому.

Ідуть песик і котик по золотий перстень до царя. Довго йшли сушею, але треба й через море перепливати. Каже песик котикови:

— Ти сідай на мене, бо я умію пливати, а ти не вмієш.

Котик сів на пса, перепливли море і йдуть далі. Ішли, ішли і дійшли до того царя. Прийшли, сіли під браму та й сидять. Але поголодніли, і песик зачав скавуляти. А служниця учула та й забрала їх до кухні. Дала їм їсти. Вони попоїли і граються. Котик з песиком. А ся пані ввійшла до кухні і їх уздріла. Та й каже:

— Йой, які файні песик і котик. І забрала їх до покою.

Як прийшла ніч, пані лягла спати. А котик нічо’, лиш яка мишка появилася, він зловить її і задушить. Але схапив стару миш. А вона проситься:

— Відпусти мене. Що хоч’ я тобі дам. А котик каже:

— Найди мені золотий перстень. Десь пані його сховала. Мишка сюди-туди побігала, полізла на лужко і найшла перстень під подушкою. Дала його котикови. Котик поклав перстень у рот, і чекають вони з песиком, аби розвиднилося. Як зачало світати, пані встала, вийшла надвір, а вони потихоньку вийшли за нею. І пішли додому. Прийшли над море, треба перепливати. Каже песик котикови:

— Дай мені перстень, я буду трохи його нести.

Котик дав. Сів на пса і перепливають море. А риба підпливла і укусила песика за ногу. Песик гаркнув, і перстень упав з рота в море.

Перепливли вони море, сіли на березі і зачали оба сваритися, котик з песиком. Каже котик:

— Не треба було брати від мене перстень.

А песик починає ловити й душити рибу. Котра підпливе, він задушить. І багато риби задушив. Але підпливає до него стара велика риба.

Та й каже:

— Не души мого роду, я тобі стану в пригоді. Песик каже:

— Найди мені золотий перстень. Отут я його загубив, серед моря. Риба попливла, найшла під каменем перстень та й дала песикови.

Тоді каже песик котикови:

— Ну, бери вже ти. Неси перстень.

Принесли вони перстень додому і дали свому хазяїнови. Він узяв перстень на руку, вийшов надвір і покрутив ним. Злетілися чорти та й питають:

— Що тобі потрібно? Чоловік каже:

— То, що ви мені рознесли, добро моє все, щоби мені було тут. Як хата, так бричка — все.

І се все чорти зробили.

На другий вечір вийшов він надвір і покрутив перстенем. Чорти знов злетілися. Питають:

— Що тобі потрібно, пане? Він каже:

— Ви взяли від мене жінку-царівну. Аби вона зараз була передо мною.

Полетіли чорти до цісаря, ухопили його дочку і принесли до него. А він питає її, свою жінку:

— Що тобі належиться за сю зраду? Вона мовчить.

На другий вечір вийшов він надвір і покрутив перстенем. Чорти злетілися і питають:

— Що тобі треба? А він каже:

— Я хочу, аби ви мою жінку, а цісареву доньку, віднесли цісареви і кинули йому під браму. Аби вчинили з нею таку розправу.

Вони так і зробили: кинули її з висоти під цісареву браму.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Торговиця, Городенківського району, Івано-Франківської області
5 вересня 1987 року
Оповідач: Гринюк Євдокія Михайлівна (1917 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Чарівний перстень

Українська народна казка Полтавщини

Жила собі бідна вдова. І було у неї двоє дітей: хлопчик і дівчинка. Багато чи мало часу пройшло, але жінка померла, а перед смертю дала синові перстень і суворо наказала, щоб одружився він лише на тій дівчині, котрій цей перстеньок буде впору.

Прийшла пора синові одружуватися. Багатьом дівчатам він переміряв перстень, але жодній він не підійшов. Одним був занадто великий, іншим —малий. Підходив він лише його рідній сестрі. Що залишалося робити бідному парубку? Вирішив він одружитися на сестрі.

Ось уже й музики у двір прийшли весілля грати. Плаче, благає бідна дівчина брата, просить його відмовитись від весілля. Але парубок вирішив дотриматися слова, даного матері. Тоді дівчина вбігла в хату і в розпачі вигукнула:

— Розступись, сира земля, по коліна.

Розступилася сира земля і сховала дівчину до колін. Дівчина знову просить:

— Розступись, сира земля, по пояс.

Розступилася сира земля і провалилася дівчина до пояса. Промовляє дівчина знову:

— Розступись, сира земля, і сховай мене з головою.

Розступилася сира земля і сховала дівчину з головою. Брат, що ввійшов до хати тільки й побачив, як невеличке пасмо волосся зникло під земле. Сів він і гірко заплакав. Адже втратив не лише наречену, а й рідну сестру.

Зібрав він сякі-такі харчі в дорогу та й подався в мандри. Довго чи коротко він ходив аж підійшов до невеличкої хатинки в лісі. Там жила стара баба. Хлопець і попросився до неї переночувати. Зайшовши до оселі, хлопець наносив старій води, назбирав хмизу, а ранком ще й лісу полагодив.

Розчулилася баба та й почала розпитувати парубка, по якій нужді він тут ходить. І хлопець їй і розказав про наказ матері. Пожаліла його стара і дала чарівний клубок, який повинен був відвести парубка на той світ. Пішов хлопець за клубком і через деякий час потрапив у підземний світ. А там все таке, як і у людей, тільки синього кольору.

Іде він, роздивляється навкруги та дивується побаченому. Аж ось клубочок зупинився поблизу великого ошатного будинку. А з нього вискочили дві однакові дівчини. Підбігли до нього, обнімають його, цілують. А він дивується з них і ніяк не може зрозуміти, яка з них його сестра, адже дівчата дуже схожі одна на одну. Дістав він тоді перстеньок і заходився його приміряти. А дівчата по черзі його надівають і обом він якраз впору. Забрав він їх із собою та й вивів з допомогою клубка на землю.

Сестру видав заміж, а з другою дівчиною одружився. І жили вони довго й щасливо, може й до цього часу живуть, якщо не повмирали.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

17 (4773). Чарівний перстень. СУС —. Записав Тищенко Володимир 2008 року.
Оповідач: Бутенко Марія Петрівна (?), Каленики, Решетилівський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.