Чарівні квіти
Українська народна казка Кіровоградщини
Жила собі добра бабуся, яка мала внучку Марійку — гарненьку і допитливу дівчинку. Кожен день приходила дівчинка до бабусі, помагала їй по господарству, годувала свинок і курей, вибирала огірочки, поливала петрушечку. Та найбільше любила дівчинка доглядати за квітами в саду. Квіточки у бабусі були різнобарвні — півонії, жоржини, нагідки, півники. Одне було погано, що не могли квіти розмовляти з Марійкою. А їй дуже хотілося погомоніти з ними. Вона цілувала їхні пахучі голівки у яскравих віночках, перебирала листочки, гладила стебельця.
— Бабусю, а чому квіти не розмовляють? — запитала одного разу Марійка у бабусі.
— Ще не прийшов їхній час, — промовила бабуся.
— А коли той час настане?
— Настане, настане…- таємниче шепотіла бабуся.
— А довго чекати?
— До Івана Купайла.
— А хто це такий?
— Чарівник…
Дуже хотілося Марійці дізнатися, що то за такий таємничий чарівник по імені Іван Купайло. Вона розпитувала свою бабуню і та розказала про велике свято Івана Купайла, про таємну силу, про казкову ніч, коли квіти стають чарівними, розмовляють з дітьми і дорослими.
Трепетно і з великою надією чекала дівчинка цього великого свята. Нарешті бабуся сказала:
— Марійко, сьогодні ввечері йди у садочок та прислухайся до квіточок. Сьогодні буде чарівна розмова.
Цілий вечір прислухалася дівчинка, підливала води квіточкам. Раптом чує:
— Дякую, дякую, дівчинко!
— І ми дякуєм, і ми дякуєм, — шепотів хтось.
— Хто ви? — закричала дівчинка.
— Ми — твої друзі, друзі, — захитали голівками квіти.
— Оце дивина! То ви розмовляєте?
— Ми завжди розмовляємо, тільки люди не чують нас. Лише сьогодні ми чарівні.
Довго-довго розмовляла Марійка зі своїми друзями-квітами, оповідала їм про своє життя. А вони розкривали їй свої таємниці, дарували свої дивні казки.
А у вікно виглядала бабуся і таємниче посміхалася.