Чия віра краща
Українська народна казка Закарпаття
Колись давно зійшлися два священики: християнський і жидівський рабин. Межи ними пішла розмова, і почали вони вихваляти кожний свою віру. Священик християнський проголошував, що його віра справедлива, а жидівський доводив, що його краща. І договорилися до того, що поспорили в заставку, що будуть змагатися без слів. Один буде задавати запитання, а другий відгадувати й знаками, без слів, відповідати. Запитання без слів буде задавати священик християнський, а рабин має відгадувати. І договорилися зійтися на фарі у християнського священика наступного дня.
Пішов рабин і дуже зажурився. Ходить по місту та журиться, як би захистити авторитет свої віри. Не знав же, які той запитання буде давати.
І тут стрічає його знайомий циган:
— Що ви ходите такий зажурений?
— А, — каже, — дай мені покій. Зайшовся в таку халепу. Маю одгадувати запитання християнського священика, чия віра краща. А я не знаю, які будуть запитання і що я буду відповідати. І запитання, і відповіді будуть без слів, а лем знаками. Чи збережу я авторитет свої віри?
— А ви знаєте, що? — каже йому циган. — Заплатіть мені, і я піду за вас. Я одгадаю. Я виходив не з таких випадків.
— Добре.
Погодився рабин, договорилися на п’ятдесят корун — то тоді були добрі гроші — і рабин сказав, коли й куди має циган іти.
Приходить циган до християнського попа. Піп видить, що прийшов не той, але умова була така, що говорити не міг нич. І показує циганови на стілець. Той зрозумів, що треба сідати. Тоді християнський священик задає запитання. Піднімає палець правої руки й показує на небо. Циган подумав, що би то означало, і показав пальцем на землю. Священик кивнув головою. То означало, що відповідь правильна.
Тоді християнський священик показує пальцем прямо в око циганові. А циган не розумів того, навіть не подумав і показує два пальці. Священик змушений був знов погодитися, що відповідь правильна. Тоді третє питання — священик витягнув вперед долоню. А циган моментально кулак указав. І все, відповідь і на цей раз була правильна. Розсталися. Віра рабина, як думав християнський священик, виграла. І треба було стрітитися з ним.
Пішов священик до рабина:
— Ти підіслав мені такого вченого чоловіка, що одгадав відповіді на всі три мої запитання. Я йому показав, же бог сотворив небо, а він відповів, що й землю. Я йому показав, що бог сотворив Адама, а він мені відразу сказав, що і Єву. Я йому сказав, що бог держить світ на долоні, а він відповів, що як бог захоче, може стиснути світ в кулак. Так що твоя віра справедлива.
Та й вони розсталися. А тут прибігає циган до рабина за платою. Бо ж договорилися про п’ятдесять корун.
— Ви вже знаєте, що ваша віра виграла, ви мені дайте гроші. Але я там страху набрався. Я зайшов у кабінет на фарі його. А він мені наказав сісти. Я то зрозумів і сів собі на столець. Він мені показує, же верже мене так, що я встановлюся на небі. Але я не напудився. Я, — каже, — указав йому, же ним ударю до землі. Далі він розсердився і вказав, же ми виколе око. А я що? Вказав йому, що два ока виколю. Піп виставив долоню і вказав, же мені поза вуха дасть. А я виставив кулак, же йому кулаком дам.
Рабин дав циганови гроші, і вони розсталися.
Вийшло так, що священик і циган думали оба протилежне й зійшлися на одному. Священик думав про релігію, а циган про зовсім інше, але зійшлися вони на одному.