Чого в лісі перегукуються

Українська народна казка Чернігівщини

Не за горами, не за морями це діялося, а таки у нашому лісі. Неждано-негадано з’явився у лісі дід Лісовичок і почав людей губити. Хто прийде в ліс та натрапить на того дідка, то вже й пропав. Водить, бувало, його по лісі, заведе так, що і не вибратися.

А в селі жили двійко дітей — сестриця Анютка і брат Мишутка. Сестра була старша. Росли вони сирітками, але дружні були, один за одного в вогонь могли стрибнути.

Якось устала Анютка рано-вранці, впоралася по господарству і думає: «Схожу я бистренько в ліс та наберу ягід, наварю Мишутці вареничків на сніданок, поки він ще спить». Взяла вона глечик і побігла у ліс. А скраю ягідки так і блищать. Анютка їх збирає та все далі у ліс заходить.

Уже майже набрала весь глечик, коли дивиться, а перед нею дідок стоїть. Сам маленький, ручки-ніжки криві, голова маленька, а очі великі. Та такі лупаті, ще й борода з моху. Злякалася дівчинка, аж глечик впустила. А тоді побігла. Дівчинка думала, що біжить додому, а сама забігала вглиб лісу. Одежа на ній порвалася, руки-ноги колючками обдерла. Нарешті забігла у такі хащі, що не змогла пробратися. Сіла під кущ і плаче.

А Мишутка устав, помився, одягнувся і став шукати Анютку. Пішов до сусідів питати, чи не бачили. Лише одна жінка сказала, що бачила, як дівчина вранці ішла з глечиком в ліс. «Напевно по ягоди пішла»,- подумав Мишутка. Ждав, ждав, уже й нічка, а сестри нема. Вирішив він вранці піти в ліс її шукати.

Спав чи не спав, а рано-вранці устав та пішов в ліс. Довго ішов чи мало, а наткнувся на Лісовичка. Стоїть той і на нього своїми очицями лупає. Спочатку Мишутка злякався, а потім одійшов та й каже:

— Дак це ти мою сестричку десь подів? Ану веди мене до неї!

А Лісовичку видно сподобався хлопець. От він і думає: «Як би це оставити його у себе жити?». А тоді й каже:

— Відгадай мої загадки, тоді і верну тобі сестру.

Подумав Мишутка та й каже:

— Добре, загадуй свої загадки!

— Що росте без кореня? Кому нічого не дають, а він усіх обдаровує? Хто живе без душі і плоті? Даю тобі три дні.

Та хлопчик був розумний і сказав:

— Не буду я три дні думати, бо сестра моя від страху і голоду помре. Я тобі зразу відповім. Перше — це кучугури снігу, друге — ліс, а третє — луна. Верни мені Анютку.

Бачить Лісовичок, що хлопчик розумний і ще більше захотів його у себе оставити. От він і каже:

— Я тобі загадаю важчі, бо це були легкі.

А Мишутка як закричить:

— Віддай мені сестру! Не буду я твоїх загадок одгадувати!

Та як заверещить та ногами затупає. Ухватився дідок за вуха і каже:

— Не кричи, я шуму не переношу!

— А, так ти шуму боїшся? Дак на тобі!

Він почав так кричати, що Лісовик кинувся од нього тікати. А Мишутка все кричить і кричить, аж охрип.

А той крик почула Анютка. Устала з-під куща та й пішла на голос. Вийшла на поляну та й побачила брата. Обнялися вони і давай плакати з радості. А тут з лісу почали виходити люди, які також заблукали. Зібралися вони всі разом і пішли в село.

З тих пір поодинці більше ніхто в ліс не ходив. А як ішли, то перегукувалися, щоб одігнати Лісовичка. А з того часу його більше й не бачили.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

106 (4557). Чого в лісі перегукуться. СУС —. Записала Дмитриченко Лідія Василівна 2008 року. Картава Марфа Єгорівна (1912). Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, Студінка