Українські народні казки

Чоловік і вовк

Українська народна казка Закарпаття

Єден голодний вовк сів коло дороги та жде на чоловіка, аби його і з’їсти. Котрий буде перший іти, того й з’їсть. А тут іде чоловік з палицею. Вовк до нього: — Я тебе з’їм. А тою дорогою ішов чорт. Чоловік звідається:

— Вовче, а ти не боїшся чорта? Он чорт іде.

Вовк обернувся, аби подивитися на чорта, а чоловік так ударив його палицею, що вовк упав мертвий. І пішов чоловік далі. Надійшов чорт, а вовк лежить на дорозі.

— Уставай, вовче, — каже чорт. А вовк не міг устати з землі.

А тою дорогою йшли бог і святий Петро. Чорт питає бога, що зробити, жеби вовк устав. А бог каже чортови, жеби казав: «Встань, вовче, з’їж чорта». А чорт каже:

— Встань, вовче, з’їж чорта. Але другого, не мене. Вискочив чорт на вільху, а вовк ухопив чорта за п’яту. І одкусив йому п’яту. Чорт остався на вільсі, а з п’яти потекла кров. І від того часу вільха стала червона.

А вовк погнався за тим чоловіком, догнав його:

— А тепер я тебе з’їм.

— Не їж мене, бо я невмитий, — каже чоловік. — Умиюсь, а тоді їж.

— Добре, вмивайся. Чоловік умився та й просить:

— Дай хвіст, най повтираюсь.

Вовк дав хвіст, а чоловік узяв хвіст у руки та його палицею з єдного боку, з другого боку. І хвіст зостався чоловікови в руках, а вовк без хвоста пішов.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Полянська Гута, Перечинського району, Закарпатської області
24 липня 1991 року
Оповідач: Штулер Михайло Йосипович (1910 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Чоловік і вовк

Українська народна казка Покуття

Чоловік мав під лісом картофлі. І йому вовки ті картофлі плюндрували. Все ходили по них зграєю. Нарадили його люди, щоби він брав пательню й копистку і йшов полошити вовків. Каже він жінці:

— Знаєш, я сьогодні ввечір піду під ліс полошити вовків на нашому городі.

Прийшов він під ліс, сів під дуба та й сидить. Надлетіло багато вовків і зачали плюндрувати йому картофлі. Він ту пательню кидає і лізе на дуба, бо напудився. Просидів до дванадцятої години ночі на дубі. А в дванадцятій годині появилося в лісі світло. Всі лісові звірі збіглися до того дуба. Прийшов бог і призначав кожній звірі, що має на завтра з’їсти: зайчикови капусту, лисиці курку — всім звірям попризначав усілякі їди. Дійшло до вовка.

— Ти, вовче, не плюндруй чоловікови картофлі. В него діти. Там у него є ягнятко слабе. Підеш і з’їш його.

Звірі розійшлися. Іван се вислухав, прийшов додому і розказує жінці, що чув у лісі. Каже, що призначив бог, аби вовк з’їв їхнє ягня. А тоді ягня замкнув, підпер шопу зсередини коромислом. Вовк походив, походив і добратися до ягняти не зміг.

На другий день Іван іде знов у ліс. Хоче чути, що має бути на завтра. Знов то саме: появилося світло, збіглися звірі, і бог розподіляв їм їду. Прийшло до вовка. бог спитав його:

— Ти з’їв то ягня?

— Не, Господи. Він замкнув. І я добу не їв.

— Коли він тобі шкодував слабого ягняти, то теперки з’їш у него свиню.

Коли всі звірі розійшлися, чоловік пішов додому. Прийшов та й каже:

— Ти знаєш, жінко, приказав бог у лісі вовкови з’їсти нашу свиню. А жінка йому:

— Ти щось собі найдеш зі звірями.

Пішов він замикати свиню. Знов походив вовк коло стайні і здобичі не одержав.

На третій вечір ґазда знов іде в ліс. Хоче вислухати, що буде далі. А бог знов розподіляв звірям їду. Приходить черга до вовка, і питає бог:

— Ти з’їв свиню?

— Нє, Господи, він сильно замкнув.

— Коли він тобі шкодував ягняти, шкодував пацяти, то тепер з’їж його. Він тут на дубі сидить.

Коли звірі розійшлися, вовк під того дуба ляг, дивиться вгору і гарчить на чоловіка, хоче його з’їсти. Сидів він там до рання, зачали люди їхати вполе на роботу. Іван зачав кричати:

— Рятуйте! Вовк мене з’їсти хоче!

Люди збіглися з ґральми, з лопатами і нагнали вовка. Оден чоловік забрав Івана на фіру, привіз додому і сказав його жінці:

— Заховай Івана, бо за ним слідять вовки, роздеруть його.

На четвертий вечір Іван уже був на печі. Жінка заложила його, щоби не видко було, і він там собі жив.

Але на п’ятий вечір звіявся вітер, зачав іти дощ. Пізно вночі почувся голос під хатою:

— Прийміть на ніч. Заблудив. Темно, дощ іде, я змерз. Я за вас буду богу молитися, пустіть до хати, бо замерзаю.

Жінка говорить до чоловіка:

— Слухай, чоловіче, пустім убогого до хати. Дивися, надворі такий вітер, дощ. Може, будем мати за це спасеніє.

Жінка втворила двері, а там вовк. Боркнув жінку лабами, стягнув чоловіка з печі разом з веретою і поніс у ліс. Все.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Чортовець, Городенківського району, Івано-Франківської області
7 листопада 1987 року
Оповідач: Сидорук Петро Васильович (1916 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також