Українські народні казки

Чоловік і смерть

Українська народна казка Буковини

Ішов їден чоловік, а назустріч йому — Смерть.

— Добрий день! — каже Смерть.

— Доброго здоровля!

— Куди, чоловіче, йдеш? — питає Смерть,

Дивиться на неї чоловік — незнайома баба. Та й питає її:

— Відки ви, бабо? А Смерть йому:

— Я — Смерть. У мене нема знайомих, нема кумів — нікого нема. Кому приходи кінець, до того йду.

А чоловік питає:

— Як ви Смерть, то скажете, коли я умру? Смерть йому:

— Точно тобі не скажу. Але як побачиш, що голова сивіє, тоді скоро вмреш — тоді я прийду до тебе.

Подивився чоловік їдного разу в дзеркало — починає десь-не-десь сивіти голова. «Ну, — думає чоловік, — скоро умру». Подивився другий раз. «Го-го! — голова зовсім сива». Роби він труно і чекає Смерти. Приходи Смерть і каже:

— Лягай у труно — прийшов час умирати. Він лягає в труно на бік, а вона каже:

— Не так. Горілиць лягай!

Він узяв та й перекинувся униз лицем. Розсердилася Смерть.

— Що ти нічого не розумієш? Ану, вилазь відти.

Він виліз із труна, а вона бере та лягає туди, щоб показати йому, як треба лягти. А він узяв віко, приклав і забив цвяхами. Та й думає: «Понесу я її і пустю на море: най вона плине, поки не згине в труні». А Смерть — то дух, вона зразу вилетіла відти. Поки він доніс її до моря, Смерти там вже не було. Кинув він труно на воду, і воно попливло.

Жив чоловік далі, скілко жив. І думає: «Смерти нема, я буду жити, скілко схочу». І до того дожився, що вже не годен устати. Проси він:

— Дай, Боже, мені смерть. І Смерть прийшла.

— Пізнаєш мене? — питає.

— Нє, не пізнаю, що ви за баба.

— Я — та Смерть, що ти мене в труно забив. Скажу тобі: не вмреш ти, а будеш гнити, поки не зогниєш.

Кинулися по нім рани, що він ні лежати не міг, ні обертатися. З тих ран він так живим і зогнив.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області
10 травня 1979 року
Оповідач: Скаженюк Дьордій Степанович (1907)

Чоловік і смерть

Українська народна казка Буковини

Ішов чоловік, а назустріч йому Смерть.

— Добрий день! — каже Смерть. — Доброго здоров’я!

— Куди, чоловіче, йдеш? — питає Смерть. Дивиться на неї чоловік — чужа баба, зовсім незнайома, та й питає:

Звідки ви, бабо?

А та каже:

— Я — Смерть. У мене немає знайомих, немає кумів, немає товаришів — нікого немає. Кому приходить кінець, до того йду.

— Як ви Смерть, то скажіть, коли я вмру, — питає чоловік.

— Точно тобі не скажу, — відповідає Смерть. — Але як побачиш, що голова сивіє, то значить скоро вмреш. Тоді я прийду до тебе.

Подивився одного разу чоловік — починає десь-не-десь голова сивіти. «Ну, — думає, — скоро я вмру». Подивився другий раз. Го-го! — голова зовсім сива. Робить він труно і чекає Смерть. Приходить Смерть і каже:

— Лягай у труно. Прийшов час умирати. Він лягає в труно на бік. Смерть каже:

— Не так, горілиць лягай.

А він узяв та й перекинувся униз лицем. Розсердилася Смерть:

— Що ти, нічого не розумієш? Ану, вилазь відти! Я покажу тобі, як лягати.

Він виліз із труни, а вона бере та лягає туди, щоб показати, як то лягається. А він схопив покришку, приклав і забив цвяхами. Думає: «Понесу я її і пущу на море. Най плаває, поки не згине в труні». А Смерть — то дух. Вона зразу вилетіла звідти. Він кинув труно у воду, але Смерті там уже не було. Попливло порожнє труно.

Жив чоловік, скільки жив. Та й думає: «Нема Смерті, буду жити, скільки схочу». І до того дожився, що вже не годен устати. Просить він уже Смерті. Прийшла Смерть і питає:

— Ти впізнаєш мене?

— Ні, не знаю, що ви за баба.

— Я — Смерть. Пам’ятаєш, як ти мене в труно забив? Ти хотів, щоб ніколи не вмерти. То й не вмреш. Ти зогниєш живцем.

І кинулися по нім рани, і він зогнив живцем.

Походження та примітки

Чоловік і Смерть. Невказані сюжети. Записано 10 травня 1979 року у селі Вашківцях Сокирянського району Чернівецької області від Дьордія Степановича Скаженюка (1907 року народження, молдаванин, родом із села Колінківців Хотинського р-ну. У Вашківцях проживає 30 року Удівець, колгоспний пенсіонер).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.

Чоловік і смерть

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давним-давно жив у одному селі чоловік. Чим старішим ставав, тим частіше задумувався він про смерть. І дуже не хотілося йому помирати.

І чув чоловік, що коли приходить до людини смерть, то неодмінно має стати в головах. І пішов чоловік до кузні та й попросив зробити йому кровать. Та кровать не просту, а з секретом. Мала вона таємний ричажок і пружину.

Ось відчув чоловік, що скоро має прийти по нього смерть. Ліг на кровать та й жде.

Коли це й смерть у білій одежі з косою стоїть у дверях. Озирнулася по кімнаті та йде, щоб стати у чоловіка у головах. Тільки доходить, щоб стати у головах, а чоловік надавив на ричажок — кровать і повернулася. Смерть знову прямує через хату, щоб стати у чоловіка, як положено, у головах. Тільки доходить до потрібного місця, а чоловік знову надавлює на ричажок. І знову кровать повертається.

Довго так змагалися чоловік і смерть. Біла з косою аж заморилася. Крутилися, крутилися, а тоді смерть як стрибоне на чоловіка зверху та каже:

— Е, чоловіче, як не крути, а помирати все одно доведеться.

Тут і казці кінець, а хто слухав — молодець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

151 (7443). Чоловік і смерть. СУС (332). Записала Диконенко Марина 2009 року. Попруга Віра Григорівна (1944). Дніпропетровська область, Солонянський район, Мопрівське

Чоловік і смерть

Українська народна казка Поділля

Жив собі один чоловік. Не мав він ніякого багатства, ані коней, ані поля, але вмів непогано майструвати. Одного разу занедужав та так тяжко, що думав, що вже помре. Але бачить, що вже і Смерть прийшла до нього, стоїть у нього в ногах з косою і чекає його кончини. Злякався чоловік і не може ні крикнути, ні рукою поворухнути. Тут Смерть і заговорила до нього людською мовою.

— Не прийшла я по тебе, чоловіче, ще житимеш, я ж стою у тебе в ногах, а не в голові. Ти один матимеш такий дар бачити мене у хворих людей, але не використовуй його для своєї користі.

Сказала це і зникла.

Скоро чоловік видужав. Та не пройшло багато часу, як заслаб його сусід. От він і пішов провідати сусіда. Аж бачить стоїть у нього Смерть в голові. Злякався чоловік і сказав його жінці, що йому вже ніхто не поможе, помре він. З тим і пішов.

Пройшло трохи часу і захворів його родич. Думає чоловік: «Піду провідаю родича». Приходить до хворого, аж бачить Смерть стоїть у нього в ногах. Зрадів чоловік та й каже його жінці, що той житиме. Через деякий час той видужав.

Та вже всі люди того села стали знати про чоловіка, який може сказати про хворого житиме той, чи ні. І стали запрошувати його до себе коли хтось з рідних захворіє, і давати за це гроші. Таким чином чоловік розбагатів, але гризла його думка про те, що сказала на прощання йому Смерть. От і став він майструвати собі ліжко, що може повертатися з голови в ноги. Змайстрував таки.

Пройшло трохи часу і сам чоловік захворів. Що не стане Смерть у нього в голові, то чоловік поверне ліжко і Смерть опиниться в ногах. Скільки раз не ставала Смерть в голові — чоловік все повертав ліжком, аж Смерть втомилася і пішла собі. Так ще кілька раз вона приходила до чоловіка, крутив чоловік ліжком, аж щось в ньому і поламалося.

Тоді став чоловік просити Смерть, щоб не забирала вона його, бо він, ще Богу не помолився. Зважила Смерть на чоловікову просьбу та й пішла, але сказала, щоб той довго не відкладав молитву.

Часто зустрічала Смерть чоловіка і питала того чи встиг той помолитися. Чоловік говорив, що ні.

От одного разу їде чоловік через місток кіньми і не замітив, що по ньому ішла старенька бабуся та й наїхав на неї. Відчув, що вчинив страшний гріх відійшов трохи, став на коліна тай давай молитись, просити Бога, щоб той простив йому скоєне. А тут Смерть і підходить.

— Ну, що помолився Богу? Тепер настала і твоя смерть, чоловіче.

І скинула його у воду.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

142 (7852). Чоловік і смерть. СУС 332. Записала Сопрук К. П. 2010 року. Загоруйко Наталка Левківна (1904). Хмельницька область, Старосинявський район, Уласово-Русанівка