Чоловік, віл, собака та мавпа
Українська народна казка Полтавщини

Колись давно жили люди. І бог спустився на землю. Він спустився, щоб роздавати роки. скільки кому жити. Спочатку до нього пішов чоловік.

— Скільки мені даси життя, Боже? — запитав він.

— Дам тридцять років, — відповів бог.

— Чому так мало? — запитав чоловік.

— Більше не дам. Іди собі! — закричав у відповідь бог.

Вийшов чоловік і зажурився. Підходить до нього віл і питає:

— Чому ти такий сумний?

— Бо жити мені тридцять років.

Пішов і віл до бога. Зайшов, привітався і запитав:

— Скільки мені даси життя, Боже?

— Тридцять років.

— Чому так багато? Ярмо носити аж тридцять років! Дай мені менше.

— Не дам менше!

Пішов і цей зажурений. Чоловік запитав:

— Ну, скільки тобі бог дав років життя?

— Тридцять, — сумно сказав віл.

— Так продай двадцять років мені, — попросив чоловік.

— Так купи.

І купив чоловік двадцять років у вола. Тоді пішов собака. Бог і собаці дав тридцять років життя.

— Продай двадцять років мені, — попросив чоловік.

Собака продав йому двадцять років. Пішла і мавпа до бога. Він і їй дав тридцять років. Вийшла мавпа і зажурилась. Чоловік запитав:

— Ну, скільки тобі жити?

— Та аж тридцять років, — відповіла мавпа.

— Так продай і ти мені двадцять років.

Ну він і купив. І було в нього дев’яносто років життя. Чоловік жив тридцять років як людина: не знав ні горя, ні біди. Двадцять років, як віл, працював невпинно. Ще двадцять років жив, як собака. Казав онукам:

— Не лізь туди! Не лізь сюди! Не йди туди!

А ще двадцять років жив. як мавпа. В нього вже були правнуки. Він для них танцював, співав, веселив їх. І помер він, коли було йому дев’яносто років.