Чому ворон рано виводить пташат
Українська народна казка Чернігівщини
Колись була в мишки нивка. Згромадила вона її навесні та й засівала житцем. Ото ж сіє вона раз тую нивку, аж підлітає ворон та й каже, що він да і швидше, і краще, і більше зробить. Тільки ж як вродить, то хай же миша по-братськи поділиться. Згодилась сіра.
Ось ворон торбинку взяв, сюди-туди швиденько політав. В десять раз більше засіяв. Як уродила пшениця, то неначе гай. Пожали ворон з мишою те поле, обмолотили та й давай ділити. Ділили, ділили, а одна зернина зайва.
— Давай, я перекушу, — каже миша.
Ворон й згодився. Та миша взяла зернину в рот та тільки хвіть.
Розгнівався ворон. Полетів до своїх родичів. Так, мовляв і так, миша вчинила. Треба весь їхній рід виловити, покарати. І стали ворони за мишами скрізь назирати. Тільки вискочить яка сіра з нори — хап її в кігті й нема. Бачуть миші, що кінець їм настає. Пішли вони тоді до сусідів-мурах та й хваляться своїм лихом. Просять, щоб ті помогли.
Ось мурахи, як стемніло, взяли на дерева вилізли, воронам крила попідгризали.
А ворон десь саме літав. Вертається, бачить лихо. Як же тепер вороненят виводити? Мурахи ж загризуть малечу. Та й без крил з голоду пропадати. І полетів він тоді прохати діда старого, сліпого, який тільки й жив, що на долю ворожив. Найшов по дорозі п"ятак, бо ж не можна за так. Та й розказав про свою пригоду. Довго думав старий. А тоді й каже.
— Ти тільки як январь-бокогрій почне брунечки маніжити, з баранів вовни наскуби. Гніздечко добре утепли та й хай твоя жінка не як курка, а троє яєчок нанесе, та й висиджує. Поки ті сніги зійдуть, поки мурахи проснуться, то твої вороненята вже на крило зіпнуться.
Ось тому-то по дідовому напучуванню ворони так рано пташат виводять.