Чому ластів’яче гніздо не руйнують

Українська народна казка Чернігівщини

Жив колись чоловік, який не любив пташок. Горобців і шпаків гонив та лаяв за те, що вони ніби крадуть соняшник та вишні. Сороку яка жила на дереві біля хати він ганяв, бо вона, бачте, цупила у нього все, що блистіло.

Одного разу він вирішив їй помститися та й кинув жаринку з печі на землю. Сорокa ухопила та в гніздо. Воно враз запалало, а жарина впала на солом’яну стріху. Стала горіти стріха, ніхто не міг погасити. Прилетіла ластівка та й каже:

— Доти стріха горітиме, поки не вихопить хтось ту жаринку.

Упав чоловік навколішки і почав благати порятунку:

— Зроби щось, ластівко, виконаю будь-яке твоє бажання!

— Добре.

Стрілою кинулась вона в полум’я і вихопила жаринку. Вогонь тут же погас, а стріха стала цілою. Ластівка заховала жаринку в горлечку. Відтоді в усіх ластівок є червоненька плямка під дзьобом. А чоловікові вона сказала:

— Скільки будуть жити твої і мої нащадки, хай живуть мирно. Нехай ніхто не ображає пташок, бо ця жаринка упаде на їх стріху.

Так і повелося хоч би де з’явилося ластів’яче гніздо, його не руйнують, бо хата згорить.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

113 (4220). Чому ластів’яче гніздо не руйнують. СУС —. Записала школярка Ковиленко Т. 2008 року. Борженко Тетяна Григорівна (1955). Чернігівська область, Козелецький район, Карпилівка