Чому лисиця дзявкає

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Захотілось лисиці в людей жити. Он же собака живе, спить у будці, хазяїн ще й годує щодня, а тут коли то що впіймаєш. Тільки як би ще по собачому навчитись балакати.

Одного разу підкралась лисиця до людської оселі та й заховалась у дерезі. А це було ввечері. Чує лисиця рипнули двері, а собака тонким голоском:

— Дзяв, дзяв! Дзяв!

Бо то ж хазяїн їсти несе. А лисиці того не видно. Давай і вона в дерезі й собі:

— Дзяв, дзяв!

«Ти, диви! Якийсь собака приблудився, а ну ж подивлюся», — подумав селянин і підійшов до кущів.

«Та й гарна ж собака, тільки худа вже ж дуже. Та нічого, відгодую», — міркував собі.

— А, катай сюди, Рудий, будеш мені повітку та курник охороняти, — каже хазяїн.

З того часу й почала лиска жити в людей. І все було б добре та тільки одна біда — кури кубляться прямо під будкою.

Терпіла лисиця день, терпіла другий, цілу неділю витерпіла. Та коли вже квочка з курчатами в будку від дощу сховалась, урвався терпець розбійниці. З’їла курочку, а пір’ячко під будку загребла і спить собі.

— Квочка пропала, — бідкається хазяйка, — курчата плачуть. Чи кібець вбив, чи хто вкрав?

А лисичка осміліла та й ще одну курочку з’їла, а пір’ячко знов під будку загребла.

— Що ж це за напасть така, — вже й селянин стривожився, — чи не бачив кого Рудий?

А лисичка:

— Дзяв, дзяв! Дзяв!

— От молодець, — хвалить хазяїн.

Та до жінки:

— Дивись, Катре, чого це наш Сірко шерсть настовбурчив й на Рудого гарчить?

— Та захворів, мабуть, — відповідає молодиця.

— Ач, шерсть кошлата яка й гарчить весь час. Хоч би не здох. Відпусти його, хай побігає.

Та тільки скинув хазяїн нашийника як Сірко з розгону та до Рудого. Не встиг селянин і крикнути як біля будки з’явилась купа пір’я.

— Так он воно що! То це ти так за моє добро мені відплатив?

Та кочергою лиску по спині, а Сірко й собі. Ледве жива рудохвоста вирвалась із двору. Та городами, берегом у ліс. Забігла в нору, хекає та чує Сірко під норою стоїть. Хотіла щось Сіркові погане сказати, а вийшло:

— Дзяв, дзяв! Ой лишенько, мову забула з переляку.

Та так з того часу й дзявкає.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

138 (5324). Чому лисиця дзявкає. СУС —. Записано 2008 року. Яременко Катерина Семенівна (1917). Черкаська область, Канівський район, Голяки