Українські народні казки

Чому лисиця і борсук живуть у норах

Українська народна казка Полтавщини

Колись, кажуть, не було у звірів хвостів. Тільки один цар звірів лев мав хвіст.

Погано жилося звірям без хвостів. Взимку ще як-небудь, а підійде літо, то не можна відбитися від мух та мошкари. Чим їх відігнати? Не одного, бувало, за літо до смерті заїдали оводи.

Довідався про цю біду цар звірів і дав указ, щоб усі звірі ішли до нього хвости отримувать.

Зібралися царські гінці звірів скликають. Побачили вовка, передали йому царський указ. Побачили бика, борсука, теж покликали. Лисиці, куниці, зайцеві, лосю, дикому кабану — всім сказали, що треба.

Залишився один лише ведмідь. Довго йому шукали гінці, знайшли сонного в барлозі. Розбудили і наказали за хвостом поспішати.

Та коли це таке було, щоб ведмідь та поспішав? Бреде собі потихеньку топ, топ, все навкруги роздивляється, нюхом мед вишукує. Бачить, бджолине дупло на липі.

«Дорога до царя довга, — думає, — треба підкріпитися».

Забрався ведмідь на дерево, а там, в дуплі, меду повнісінько. Забурмотів з радості і став дупло видирати, мед загрібати, за обидві щоки уплітати. Наївся, поглянув на себе, а шуба вся в медові! «Як же, — думає, — в такому вигляді перед царем з’являтися?»

Пішов ведмідь на річку, вимив шубу та й приліг на пагорбі сушитися. А сонечко так пригріло, що не встиг Мишко й оглянутися, як уже солодко захропів.

Тим час звірі стали до царя збиратися. Першою прибігла лисиця. Оглянулась навкруги, а перед царським двором ціла купа хвостів: і довгі, і короткі, і пухнасті. Вклонилася лисиця царю і говорить:

— Ясновельможний царю! Я перша відгукнулась на твій царський указ. Дозволь мені за це вибрати собі хвіст, який захочеться.

Ну, царю все одно, який хвіст дати лисиці.

— Добре, — каже, — вибирай собі хвіст за смаком.

Розкидала хитра лисиця всю купу хвостів, вибрала найкращий: довгий, пухнастий і побігла назад, поки цар не передумав. За лисицею прискакала білка, вибрала собі хвіст теж гарний, та тільки менший, ніж у лисиці. За нею — куниця. І вона теж з хорошим хвостом назад побігла.

Лось, той вибрав собі хвіст найдовший, з густим кінчиком, щоб було чим оводів відганяти. Останнім прибіг зайчик.

— Де ж ти був? — каже цар. — Бачиш, у мене лише один маленький хвостик залишився.

— А мені і цього вистачить! — зрадів зайчик. — Це й краще, щоб легше було від вовка й собаки втікати.

Зайчик веселий побіг додому. А цар звірів, роздавши всі хвости, пішов спати.

Тільки під вечір прокинувся ведмідь. Згадав, що треба до царя за хвостом спішити. Ринувся він з усіх ніг галопом. Добігає до царського двору, а там ні хвостів, ні звірів. «Що ж тепер робити? — думає ведмідь. — Всі будуть з хвостами, один я без хвоста».

Повернувся ведмідь назад і злий-презлий пішов у ліс. Йде він, раптом бачить, на пні борсук сидить, хорошим своїм хвостом любується.

— Послухай, борсуче, — говорить ведмідь, — навіщо тобі хвіст? Віддай його мені!

— І чого ти, Мишку, вигадав! — здивувався борсук. — Хіба можна такого хвоста позбутися?

— А не віддаси по добрій волі, силою відберу, — буркнув ведмідь і поклав свою важку лапу на борсука.

— Не віддам! — закричав борсук і побіг щодуху.

Дивиться ведмідь, а й нього в нігтях кусочок борсучої шкіри залишився та кінчик хвоста. Прикріпив його собі і пішов до дупла мед доїдати. А борсук від страху місця собі не знайде. Куди не заховається, все йому ввижається, що ведмідь прийде і хвоста відбере. Вирив він тоді в землі велику нору, там і поселився.

Біжить лисиця, бачить, нора, а в ній хтось хропе. Залізла вона в нору, бачить, там борсук спить.

— Що це тобі, сусіде, нагорі тісно, що ти під землю забрався? — дивується лисиця.

— Так, лисичко, — зітхнув борсук, — правда твоя, тісно.

І розказав борсук лисиці, чому йому на землі тісно. «Е-е, — подумала лисиця, — ну, коли ведмідь сподобав собі борсучий хвіст, то мій у сто разів кращий».

І пішла вона шукати від ведмедя порятунку. Пробігала всю ніч — ніде заховатися не може. Нарешті під ранок вирила собі нору, таку ж, як і в борсука, залізла в неї, вкрилась своїм пухнастим хвостом і спокійно заснула.

Відтоді борсук і лисиця живуть у норах, а ведмідь так без хорошого хвоста і залишився.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

157 (7067). Чому лисиця і борсук живуть у норах. СУС-. Записала Садова Віта 18 березня 2009 року. Попова Марія Олександрівна. Полтавська область, Чорнухинський район, Чорнухи