Українські народні казки

Чому у зайця довгі вуха

Українська народна казка Кіровоградщини

Колись дуже давно у лісових звірів старшим був великий і сильний лось. От одного разу лось з лосицею поскубували на галявинці травичку і розмовляли, а мимо заєць пробігав. «Дай-но, — думає заєць, — послухаю я, про що вони розмовляють». Підібрався зовсім близько, сховався за великим кущем і слухає.

Лось каже своїй дружині:

— Є в мене роги, які я хочу звірям пороздавати. Тільки от лихо, рогів мало, а звірів багато. Як їх розподілити?

А заєць думає: «Добре б і мені роги мати. Хіба я гірший за інших?». А лось тим часом продовжує:

— От, наприклад, красиві роги. Кому їх віддати?

Заєць тільки зібрався рота відкрити, аж тут лосиця каже:

— Віддай їх оленю. Він нам родич.

— Добре, — каже лось, — ну, а ці кому?

Тут заєць закричав:

— Мені, мені! Віддай мені ці роги!

Здивувався лось:

— Та ти що, зайче? Куди тобі такі роги, що ти з ними робитимеш?

— Як що? — закричав заєць. — Мені саме такі роги потрібні. Дивись, який я малий. Знаєш, скільки у мене є ворогів? Я їх усіх тепер застрахаю такими рогами.

— Ну що ж, бери, — сказав лось і віддав роги зайцю.

Приміряв заєць роги, зрадів, бо великі, крислаті. Такими, кого хочеш залякаєш.

Аж тут раптом зірвалася шишка з верхівки сосни та й зайцю прямо по голові. Заєць від страху підскочив і бігти кинувся. Та й відразу в кущах рогами заплутався. Верещить, до пам’яті прийти не може. Лось з лосицею регочуть.

— Ні, братику, — каже лось, — не підходять тобі ці роги. Ти боягуз, а боягузам ніякі роги не допоможуть. Дам я тобі краще довгі вуха, щоб усі знали, як ти підслуховувати любиш.

Так і має заєць довгі вуха.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

145 (8029). Чому у зайця довгі вуха. СУС —, новотвір. Записав Бербега Володимир 2010 року. Цвігун Надія Едуардівна (1954). Кіровоградська область, Маловисківський район, Перегонівка