Українські народні казки

Чорний кіт і мишачий король

Українська народна казка Поділля

У деякому царстві, в деякому государстві, в одному селі прогнали геть усіх чисто котів. Кажуть:

— Ті коти — дармоїди, їх тільки годуй, а користі ніякої, вони і не орють, і молока не дають, і яєць не несуть, і хазяйства не стережуть. А сметану з гладущика можуть злизати, на стіл вискочити! Без них, ледацюг, будемо жити лучче.

Пішли коти світ за очі. Одні стали самі собі жити і лісі та в полі, другі подалися на ті села, де котів люблять. Пусто якось у селі стало.

А кому радість велика, то це мишам. Почали миші розживатися, вже й людей не бояться, кругом себе головними відчувають, у коморах порядкують. Вбрання людям перетрубили — дірка на дірці. Зерно з’їдають, по столах, постелях білим днем лазять, дітей лякають, кругом мишами смердить.

Жив у тому селі мишачий король Гризь Сто Дванадцятий. Поки там були коти, то навіть король був сухоребрим. А тепер такий став, що для нього прийшлося мишам більшу дірку прогризати, Вже сам не то що бігати, ходити розучився. Миша-кучер тепер запрягає трьох мишей-коней у глиняний черепок і везуть короля Гризя Сто Дванадцятого, куди йому захочеться. Король часто виступає перед своїми мишачим військом і промову закінчує словами:

— Не будь як король Гризь Сто Дванадцятий, якщо не підкорю всю землю!

— Хай живе король Гризь Сто Дванадцятий! — репетують у відповідь миші.

А людям стало зовсім погано. Ходять злі, обдерті, голодні. На все село тільки одна сім’я добре живе, бо вони послухали стару маму і кота свого не вигнали. Спочатку всі із них сміялися: хіба чорний кіт може щось, крім нещастя, принести? А вони не зважали, котові Чернишу ніколи молочка не жаліли, а він не допускав мишей ні в хату, ні в комору, ні в стодолу, людям був утіхою. Пізніше всі побачили, що не треба було котів виганяти. От просить староста того чоловіка хоч на одну ніч позичити Черниша постерегти його комору.

— Підеш? — радиться хазяїн із котиком.

— Мяу! — каже той.

А в тій коморі в ніч саме було весілля: одна з численних дочок Мишиного короля Гризя Сто Дванадцятого Гострозубка виходила заміж за генерала Грозу Котів. З’явився цей генерал у селі недавно, у нього було розтяте вухо. Він усім мишам розказав, що це бойове поранення і він будь-якого кота один на один поборе, тому його звуть Грозою Котів.

Король дуже зрадів і присвоїв Грозі Котів звання генерала і дозволив одружитися на своїй найкращій дочці. Весілля було в розпалі. Миші їли, пили, танцювали, короля свого вітали Аж тут в коморі з’явився кіт Черниш. Хіба він зможе з’їсти таку силу-силенну мишей?

— Зятю! — закричав мишиний король. — Побий цього чорного котяру!

Та генерал Гроза Котів прищурив вуха і стрімголов кинувся до найближчої дірки. Тут всі миші почали втікати хто куди. А король Гризь Сто Дванадцятий — найтовстіший і найнеповороткіший — вже був у лапах Черниша. Хвостом кіт грався із нареченою. Мишаче військо розбіглося.

— Зараз я з’їм вашого короля, а потім половлю усіх вас, якщо ви всі негайно не покинете це село!

— Слухайтеся його! Я жити хочу: Я ваш король! — кричав Гризь Сто Дванадцятий.

Миші слухняно одна за одною покидали село під наглядом Черниша. Генерал Гроза Котів давно втік, бо насправді був боягузом. Непереможний король, як називав себе Гризь Сто Двадцятий, від страху цокотів зубами, він навіть схуд від переживання. Коли миші покинули село, кіт відпустив Гризя і той побіг, перегнавши своїх мишей-коней.

Люди Ченишеві дякували і своїх котів повернули в село. Довго їх шукали, просили, благали вернутися. А коли в кожній хат замуркотів пухнастий клубочок, стало село веселішати і багатіти.

От вже бабця утомилась, але й казочка скінчилась.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

138 (6395). Чорний кіт і мишачий король. СУС —. Записано 2009 року. Поповська Ольга Іванівна (1927). Вінницька область, Барський район, Попівці