☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Чорт на службі в бідного
Українська народна казка Закарпаття

Був голодний чоловік, мав чотирнадцять дітей. Пан давав йому дрова різати. Він узяв собі старшого хлопця, і пішов у ліс. Ріжуть вони дрова, ріжуть. Хлопець уже такий голоден. Каже йому отець:

— Іди там, бери хліб та їдж.

А чортик пішов та й той хліб украв. Хлопець пішов ід свому вітцю та жаліється:

— Там не є хліба.

А чортик пішов ід свому вітцю чорту:

— Тату, я вкрав три хліба. Позирайте, які.

— Ой, — загойкав, — ти знаєш, який то бідний чоловік? То найбідніший у селі. І ти від нього хліб украв? Іди до нього служити, і служи за три хліба три роки, аби він був найбагатший у селі.

— Добре.

Іде він дораз у ліс. На другий ранок старий вийшов у ліс, а чортик перекинувся на хлопчика й прийшов ід’ньому. Проситься:

— Батьку, візьміть мене за слугу.

— Та в мене, — відповідає, — слугів є цілих чотирнадцять. Багато маю таких малих, як ти. А що з них?

— Не побануєте, — каже, — кить мене возьмете. Возьміть мене.

— Та ходи вже.

Узяв чортик пилу, пообзирав.

— Маєте пильник?

— Є.

— Ану дайте.

Узяв пильник, поострив одного зуба скраю, з другого боку три зуби погострив.

— Е, — говорить чоловік, — я острив усі зуби, та не різала, а ти поострив три зуби, та буде різати?

— Буде.

Взяли різати — лем різанки летять. Ріжуть вони, а чоловік міркує:

— Нам треба, хлопчику, щось їсти. Раз на день.

— Е, — відповідає, — я так не їм.

— Раз на тиждень?

— Раз на місяць. Айбо дасте мені стілько, як ви всі за день поїсте. А мені дасте самому.

— Добре, най буде, даме. Ріжуть, ріжуть.

— Ходім, — каже, — долі.

Пішли долі, щоб одне на друге не падало, і далі ріжуть дрова. Підрізують цілу ленію. Ріжуть, що там є.

— Йдіть геть, бо падуть буки!

Ріжуть і ріжуть. Не треба нич пили острити, пила ріже. Де треба в яму, вони собі стали в яму й далі ріжуть.

Ну й що? За день вони много врізали. Прийшов барон, позирає — ого! «Треба їм дати картку на муку, треба їм їсти.» Дав картку в бовт на муку. Пішли принесли муки, солонини, масти, соли — добре! Ріжуть вони, і порізали все. Далі різати вже не треба. Теперка треба обрубувати, стягати й палити ріщя.

Робота йде добре. Обрізують вшитко, дрова колють. Чоловік, жона й старший хлопець — вони троє кололи. А той хлопчик більше сам наколов, як вони троє, і наскладав у миглу. Добре. Як порізали все, говорить чоловік:

— Обшацовали, кілько то має бути грошей?

Пішов старий на гроші й приніс повну клебаню. Приніс та дав тото жоні, а жона купила тітям топанки обути й все, що треба. Жона дуже рада.

Повідає барон:

— Всі дрова, що нарізали, треба волочити долі.

За то, що привезти, платилося в два рази більше, ніж за то, що нарізати. То ще в два рази більше грошей буде. Айбо чим везти дрова долі? Каже старий жоні:

— Чи маєш якісь гроші? Слуга грошей хоче, аби купити якесь тягло: коні, воли.

— Онде два рублі, бери.

Взяв два рублі, пішов межи коні, дає два рублі.

— Давай ми коні. А йому показують:

— Айно, йди межи кози. Пішли т’козам.

— Давайте мені ті дві кози.

— Два рублі плати.

Дав два рублі, взяв кози, пішов до барона.

— Пане бароне, дайте мені віз і все, що треба. Я буду возити козами.

— Добре.

Барон не за ото давав, щоб він возив. Де коза віз потягне? Барон хотів видіти чудо, як будуть везти кози. А чоловік запряг кози в віз, сам імився за дишель та й везе тото. І їдуть у ліс.

А оден чоловік наклав повний віз дров. А там була млака, і чоловік з волами запав у млаку, не може виїхати. А чортик до нього:

— Що? Не може виїхати? Ми їм той віз витягнеме. А той чоловік говорить:

— Я хочу видіти, як ви то зробите.

— Випрягайте геть воли.

Випрягли воли, запрягли кози. Він їмив за дишель, кози потягнули віз на берег! А чоловік каже:

— Знаєш що? Заміняйме. Я тобі дам воли, а ти мені кози.

— Добре, айбо чорне на білім.

І помінялися, і підписали контрат. Чорне на білім!

І везуть вони дрова згори волами. А той кози взяв — нич вони не тягнуть. Він узяв їх бити, вибив, дрова виметав і притяг порожній віз. А кози на возі побиті.

Барон позирає, як будуть кози везти. А то воли везуть.

— А кози де?

— Заміняв.

— Та який дурень заміняв з тобою воли на кози? Но добре. Каже хлопець старому:

— Ідіть з волами та ще через млаку привезіть до два рази. А я йду в ліс другу наяти цугу.

Там були складені дрова, а чортик усе розметав. Аби не могли люди возити, аби їм було. Прийшов чортик у ліс й увидів вовка:

— Ходи сюди, ходи!

Він вовка їмив, ужевку скрутив і прив’язав вовка до бука та пішов за другим. Імив другого, скрутив їх обох ужевками й веде вовків до барона. Привів і каже:

— Дайте віз, буду везти вовками.

— І-яй, вовками! — крикнув барон і дав йому віз.

Чортик напаковав великий віз. А старий із старшим хлопцем своїм поїхали в ліс волами. Везе чортик вовками дрова, через млаку перевіз. Привіз, а барон йому каже:

— Ти знаєш що? Я тобі дам пару коней, а ти мені дай ці вовки. Вовки будуть у кочії ходити, будуть мене возити.

— Добре, най буде.

Сесь запряг коні та поїхав у ліс. А вовки запер баронови в стайні. Коли вовки виділи чорта, то боялися. А як чорт пішов геть, вони імилися до худоби. Там коні б’ються, телята ревуть — все пищить. А барон чекає, аби той вернувся й забрав вовків геть.

Прийшов чорт, пан каже забрати вовки. А чорт:

— Ми підписали контрат чорним на білому. Ви не давайте мені вовків нич. Я вам дав вовки, ви мені дали коні, і мені коні добрі.

— Я тобі дам іще ідну пару коней, лем забери вовки геть.

— Добре, заберу.

Дав йому барон ще пару коней, а він дораз пішов до стайні та як почав бити вовків патиком! І приказує:

— Йдіть там, де-сьте були! І вовки пішли в ліс.

Возять вони далі з лісу дрова. Дві пари коней і пара волів. І повозили всі дрова. І чортик дораз вираховав, скілько барон їм заплатити має. Взяли вони міх і пішли на гроші. Та гроші летять та летять у міх. І насипали їм повний міх грошей. Чорт із чоловіком принесли гроші домі. Повідає чоловік жоні:

— То не я робив на них, то він робив. У мене би два рублі були, а то й воли суть, і коні.

— Кілько маєте дітей? — звідає чорт.

— Чотирнадцять.

— Вам треба нова хижа?

— Треба.

Пішов чортик у сільраду, купив землі під будову, землі для хазяйства, купив камінь на хижу. І сам пішов його ламати. Ламлять і возять кіньми й волами. Навозили, кілько треба. А хазяїн нич не вміє муровати. Найшли мурників двох.

— Зробиме то за іден день, — вирішив чорт.

— Та хто таке рушить, такий камінь?

— Ви не бійтеся, ходіть.

Прийшли мурники, викопали все під фундамент, а чортик бере камінь, який вони хотять, і подає їм. І вибудовали хижу на чотирнадцять кімнат. Чотирнадцять хиж під ідним подбоєм. Все зробили в порядку, підлоги поробили, замки поставили. То вже на другий рік чортикової служби було.

Но що? Треба ще пшениці, треба жита, треба вівса — хліба треба. Та й хліви порожні. Прийшов чортик д’баронови:

— Слухайте, я у вас можу рік служити, а мені дасте за той рік роботи раз понести домі всього: пшениці, жита, вівса.

— Бери й неси. Раз понести — то небагато.

Думає собі барон: «Що там він понесе? За раз аби два міхи взяв».

І він у барона служив, возив гній. Одним возом за десять возів возив. Пішов косити — за десять кісців косив. Все-все він за десятьох робив. Прийшли жнива — він все за десятьох робить. Пішов молотити. Та й за три дні ні їдного снопа, ні їдного мішка не осталося, все змолотили. Складають усе зерно на купи. І враз він говорить:

— Я своє понесу. Барон відповідає:

— Бери та неси.

Він пішов узяв собі вірьовку, простелив. Та бере мішок, та на вірьовку. Та другий бере, та на вірьовку. Три дні молотили, а він все склав на вірьовку. Барон подумав: «Що він хоче? Наклав таке, як хижу!» А він взяв вірьовку за їден конець, за другий конець, склав кінці докупи, та й на плече, та й то все підняв. А барон імив знизу за мішок, то він і барона поніс. О-йой!

Приніс ту пшеницю до нової хижі. І насипали пшениці скрізь, і мелють, і їдять, бо пшениці доста є. А тоді поїхав чортик у ліс дрова возити. І десять днів з лісу дрова трьома возами возили. Десять! А він то все забрав і поніс за іден раз.

А далі що? Каже барон:

— Нич я вже з тобою мати не хочу. А він озивається:

— Я більше й не прийду.

І він пішов до того чоловіка, скликав до хиж усіх дітей. Прийшла ціла фамілія. Та й прощається:

— Ви були найхудобніші, а теперка ви найбагатші. Лишайтеся туй, а я піду.

Та й чорт пішов, а вони лишилися жити в нових хижах. І нись ще живуть, кить не повмирали. Казці конець, хто слухав, той молодець.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Лази, Воловецького району, Закарпатської області 24 січня 1997 року Гогирчак Михайло Іванович (1908 року народження)