Українські народні казки

Чорт на службі

Українська народна казка Бойківщини

Післав чорт свого сина на службу. Післав, щоби скусив якусь душу.

— Іди, і маєш мені за рік скусити їдну душу. Ходить чортик по селу і не має де впхатися. А їдна жінка каже до чоловіка: — Чоловіче, може би ти йшов якого слугу наймити? Пасти худобу. Той чортик перемінився на хлопчика і йде дорогою. А господар іде шукати слуги і здибає на дорозі хлопчину.

— Де ти, хлопчику, йдеш?

— Іду шукати служби.

— Добре, — каже господар. — Ходи до мене.

— Добре, ґаздо, іду до вас.

— Як ти ся називаєш?

— Михей, — каже.

Приходить ґазда з хлопцем додому і каже:

— Бабко, маємо службу. Питає бабка:

— А як ти ся, хлопчику, називаєш?

— Михей. Каже бабка:

— Йой, я так не вмію кликати. Ней буде Михайло. А він їй:

— Та ней буде. Буду Михайлом.

— Іди-тко, Михайлику, та винеси води, — каже бабка. — Аби так тобі йшло цілий рік, як з води.

І дала йому баба три пироги печені їсти. Ніж ся баба обернулася за сметаною, а пирогів уже нема.

А сусідні хлопці увиділи, що прийшов слуга, і вчули, що зветься Михей. Баба його кликала «Михайле», а хлопці кличуть «Михей». Зразу довідалися, що він поправді так називається.

Прийшли тоти три сусідні хлопці і відразу хотять з ним боротися. Імився їден, такий великий, з ним боротися, а той лиш махнув ним і його вер. І беруться тоти хлопці до Михея всі три. А він всіх трьох поскладав їдного на другого, і все. А бабка так ся тішить, що він такий моцний. І дідо ся тішить.

Другий день погнав він пасти худобу. А теля в стайни лишили. І не жене він корову дорогою, а відразу горі скалою. Там була коло хати така скала велика, і корова не могла вилізти туди, куди він. А він узяв корову за ріг та й витягнув її на дорогу.

Як увиділи всі пастухи, що він такий моцний, то й усі його боялися.

Пригнав Михайло корову додому, загнав її до стайні та й каже:

— Діду, що то у вас таке болото попід хату, попід стайню? А старий йому:

— Там є таке плиття. Та би виложив, та я не годен наносити.

Баба видоїла на полуднє корову і дала йому молока напитися. А він каже:

— Я жену корову по полудню, але зрання прижену, не буду довго пасти.

Пригнав раніше, попоїв, і вже вечір робиться.

— Ґаздо, я не хочу вдень робити, а вночі. Поношу то плиття і положу, би було рівненько. Аби люде не казали, що я забрав каміння, то не хочу вдень його носити, а вночі.

Пішов він уночі за тим камінням. А там люде заготовили собі то каміння на будови. Він за ніч поносив то все каміння і виложив на оборі — болота вже нема.

Старі рано встають, дивляться, а то все вибрукувано файно. Стара їмила Михайла, зачала його цілувати. Старі пішли молитися, що таку дитину мають файну. А чорт молитися не хоче. Та й злосний був на діда та бабу, що вони ся молять. Узяв та й повісив уночі теля в стайні на шнур. Він хоче, аби старі шлякували, аби їх до гріха довести, а старі ся молять.

Старий пішов просити його, аби відчепив теля. Бо старий не годен, а він моцний. Той відчепив теля, а старий ся втішив, що він такий моцний, теля здоймив. Ані старий не клене, ані стара, лиш бога просять, що такого слугу їм дав.

На другу ніч узяв Михей корову з стайні та й висадив її на оборіг на сіно. Старий вийшов рано — корови нема. А він робить шкоду, аби старий закляв. Так йому наказував тато-чорт. Упросив старий, та й здоймив Михей корову з оборога.

Старий пішов косити, накосив сіна та й каже до старої:

— Треба йти в село за кіньми, щоб сіно привезти.

А хлопець пішов, зав’язав у в’язку цілу фіру сіна та й за раз приніс тото все домі. Вже не треба коней. А баба пішла з дідом косити пшеницю. І каже дідо до баби:

— Треба привезти.

А хлопець пішов уночі тото все за раз приніс. Каже баба до діда:

— Би тото вимолотив. Що, буде так стояти?

А Михей взяв та й на другу ніч тото все змолотив. Пшеницю окремо, а полову окремо. Взяв дріт і зашпилив перед дверми. А дідо рано встав, йде надвір. Та й не дивився під ноги, зашпортався в той дріт та й упав до плиття головою. Кричить:

— О Боже, що ся стало?!

Та й хреститься дідо. А баба вчула в хаті, що дідо щось там під хатою говорить. Михей забив цвях у одвірок та й дріт до него прив’язав. Баба йшла дивитися, що там з дідом робиться, та й зап’яла спідницею за той цвях. Впала. І баба молиться, що так ся стало. Просить бога, не шлякує ніц.

Каже хлопець до баби:

— Бабо, дайте їсти, бо мені вже рік виходить. Діду, я вже відходжу від вас увечір геть.

Каже дідо:

— На тобі хоч ремінь, бо-м нічого не купив за рік.

Та й пішов чорт з ременем. Приходить він якраз там, де старий чорт, його отець, виправляв.

— Що ти заслужив? — питає. А той каже:

— Ремінь.

— Ти дурню! Та ти рік служив! Я гадав, що ти хоч три душі зведеш, а ти рік за ремінь служив!

Та й зачав його тим ременем бити.

А тут якраз іде жінка, що украла в пана в’язку сіна. Та й засміялася жінка, що так б’є батько сина. А старий чорт увидів, що баба сміється, і каже до тої жінки:

— Чо’ ся, бабо, смієш?

— Сміюся, що рік служив, а такий дурний.

— А ти що би зробила? — питає старий чорт.

— Я би за добу три душі скусила, — каже жінка. Старий чорт каже:

— Слухай, жінко, як тото зробиш, як ти скусиш три душі, я дам тобі червоні чоботи.

Приходить тота жінка додому і йде до сусіди.

— Ви знаєте, куме, що? Вас, куме, жона заріже. Би-сте вважали, бо вона вас заріже бритвою.

Пішла до його жінки та й каже:

— Ви знаєте, кумо, чому ваш чоловік ходить по чужих молодицях?

— Та не знаю, — каже жінка.

— Він має таку бородавку на шиї. І як його тота бородавка занудить, то він мусить піти до чужої жони.

Каже тота кума:

— Ну а що робити?

— Як він ляже спати, ти озмеш бритву і ту бородавку йому відріжеш.

Жінка ввечір наварила пирогів, чоловік повечеряв і лягає спати. І не спить, а харчить, ніби спить. Жінка подивилася, що він спить. Пішла в креденс, взяла бритву, ту, що він ся голить, і хоче йому ту бородавку зрізати. Хоче зробити так, як ’ї кума намовила.

А він увидів, що вона йде до нього з бритвою, йде його різати, та як зірвався з ліжка, як хопить жінку. Виніс її під хату, і до плити її вер. І вбив на смерть. Плачуть діти маленькі, двоє дітей. Він увидів, що зле зробив, взяв шнурок, зав’язав собі на шию, зачепив у сінях за цвях та й ся повісив.

Тоді тота жінка, що їй пообіцяв чорт чоботи, іде на тоту границю, де їй має чорт чоботи дати. Іде повідати, що вже має дві душі. А там була така вода, що люде колопні мочили, мочило таке. Чорт боявся, щоб вона його не скусила. Як вона за добу дві душі дала, то вона й чорта скусити може. Взяв чорт червоні чоботи, настромив на вила та й подає бабі на вилах через тоту воду, мочило тото. Бо боявся, би ’го не хопила.

Баба дуже скоро хапала тоти чоботи. А чорт напудився, би його не потягнула, та й потягнув до себе вила. А баба сильно трималася, упала в воду та й ся втопила.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Сопіт, Сколівського району, Львівської області
19 грудня 1990 року
Оповідач: Бренич Федь Іванович (1912)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також