Українські народні казки

Чорт у наймах

Українська народна казка Покуття

Жив оден чоловік з жінкою. І дуже бідно вони жили. Прийшов він до віта, щоб дозволив йому покласти маленьку хатку на громадській землі. Хотів мати свій притулок. Йому дозволили. І ще він попросив, щоб йому виділили кусок громадської толоки. Хотів скопати і щось собі посадити. А йому сказали: — Копайте, скільки можете.

Узяв він лопату і пішов на ту толоку. А рядом багач мав своє поле і орав на нім волами.

А цей чоловік узяв з дому два коржі, щоб мав чим пообідати. Та зав’язав їх у платок і поклав у корч. А в той час ішов чорт і вздрів, що чоловік поклав свою їду. І думає: «Зроблю йому збитки». Взяв і ті два коржі з’їв.

А після обіду всі чорти посходилися, і кожний вихвалявся, розказував, де що зробив. Старшому чортови розказують. А цей розказав, що з’їв два коржі в бідного чоловіка, який копав лопатою толоку. А старший чорт говорить:

— То ти так укривдив бідного? А там оре багач, і він має і хліб, і сир, і ковбасу. За кару, що ти такі збитки зробив, я тебе відошлю на три роки до того бідного. Щоб ти йому відслужив і зробив з него багача.

А чорт думає: «Це добре. Я буду сам розпоряджатися собою». Обернувся чорт сільським хлопцем, прийшов до того бідного, якому з’їв два коржі, і проситься до него на службу. А бідний чоловік каже:

— Я сам не маю що робити. Що ти будеш у мене робити?

— Що ви будете робити, то й я буду робити.

І найшли вони другу лопату, і почали оба копати. А потім каже чорт хазяїнови:

— Цей багач обідає і пустив воли. Якби ми взяли в него плуга і за той час, поки їдять воли, в’орали собі? Щоб не копати лопатами.

А бідний чоловік каже:

— А що ми запряжем, як у нас нічого нема?

— Я піду в лісок та й їму дві козі диких. Та й будемо козами орати. Чорт пішов у ліс кіз шукати, а бідний чоловік підійшов до багача та й каже:

— Позич мені плуга, поки будуть їсти твої воли.

Багач заінтересувався. Думає: «Хто ж буде тягнути плуг?» І дав йому плуга. А чорт привів з ліска дві козі, удер з дерев кори, зробив упряж, і за короткий час вони в’орали в два рази більше, як багач за весь день волами. І багач позаздрив їм. І думає: «Коби я мав такі кози, то я й собі більше би в’орав». І зачав їх просити, щоби вони йому заміняли тих дві козі на воли. Думає: «Я би зостався тут на ніч та й зорав би дуже багато поля». І вони поміняли.

Ті пішли ввечері з волами додому, а багач остався на ніч орати козами. А ввечері одна коза пішла пасти туди, друга туди, і ні одної кози не стало. То не були кози, а чортова обмана. І воли віддав багач, і кіз не стало. А бідний з наймитом прийшов додому і каже жінці:

— У нас наймит буде. А жінка говорить:

— Ти й сам не маєш що їсти, та ще й наймита привів? Що я, — каже, — дам вам вечеряти?

А наймит зразу пішов на десяте село, зайшов до багача, взяв бочку з салом, мішок муки, сиру набрав. І стільки наніс додому, що не було його де містити в хаті. Бо хата була мала, тісна. І каже наймит:

— Варіть вечерю.

На другий день пішли засівати то, що вчора зорали, і побачили багача, що шукає кіз. А козам і слід пропав. Бідний з наймитом засіяли поле і більше нічого не робили, бо їм не дозволено було більше орати, прийшли вони додому і взялися за господарство. Мали вони пару волів. Та ще купили плуг і ходили по людях в заробітки. І так вони заробляли аж до жнив, і в них було вже стільки добра, що й у декого з багачів не було стільки.

А після жнив люди наймалися до пана молотити, і вони пішли вдвох. З паном треба було договоритися і погодитися, скільки пан заплатить, як вони змолотять стирту. І солому в стирту складуть, а зерно в комору здадуть. Пан питає:

— А скільки ви схочете за те, що перемолотите стирту? А чоловік каже:

— Ви говоріть з моїм наймитом, нехай він годиться. А наймит говорить:

— Дасте нам, пане, те, що я на перевесло вкрутю і возьму на плечі. Пан думає: «Що він возьме на плечі за раз?» І з великим задоволенням узяв їх до роботи.

А чорт попросив своїх товаришів, яких не було видно, і за півгодини все було змолочено, зерно знесено в комору, а солома складена в стирту. Пан роботу провірив — усе добре зроблено. І каже:

— Іди крути перевесло й бери свій заробіток.

А він пішов до стирти і скрутив у перевесло усю стирту. І обмотав два рази перевеслом комору. А в пана і коморі все його багатство було. Чорт підняв ту комору на плечі й пішов додому. Приніс на подвір’я свого хазяїна, і стали вони великими багачами.

А чоловік той був трудяга, любив на поли робити. Продали вони людям багато зерна, купили поля і зачали ґаздувати. І вже йшли вдвох у поле з своїми волами. А як стали вони заможними ґаздами, то жінка й до церкви зачала ходити, бо вже мала в що вбратися, а жінка була вродлива. Зачала вона всім подобатися, та й зачав до неї залицятися піп. Ну, а ми знаєм, що чорт попа не любить, і знав чорт про всі договори попа з жінкою. А жінка з попом договорилася так:

— Завтра чоловік з наймитом підуть у поле, а ви прийдіть до мене на обід. І пообідаєм, і поговорим файно.

Чоловік з наймитом робили до обіду в поли, а на обід випрягли волів і пустили пасти. А наймит каже:

— Ви обідайте й відпочивайте, а мені десь треба побічи.

І коли піп уже вкладався у хаті в хазяїна за стіл обідати, наймит був уже на воротях. Жінка вздріла, що з’явився наймит, і спудилася. «Скаже чоловікови, буде неприємність». Де подіти попа? Треба його сховати, щоб його не видно було. А в другій хаті було багато бочок. Вона каже:

— Ви залізьте в бочку і сидіть там, поки наймит піде.

А піп не дивився, в яку бочку лізе, але дивився у вікно, щоб його наймит не бачив. І заліз у бочку з дехтем. А там сидіти довго не міг. Вискочив та заліз у другу, яка була з пір’ям.

А наймит прийшов та й каже:

— Казав вуйко, щоб я забрав то пір’я і виніс на поле, бо нам пір’я не треба.

Що ґаздиня впиралася, що не дозволяла, все одно нічого не помогло. Наймит висипав пір’я з попом у мішок і виніс його далеко, у якесь місто, де йшла будова велика. І сказав одному, щоб купив у него чорта, то буде мати багато грошей.

—... Але, — каже, — ходім за місто. І там його висипем з мішка.

Вийшли вони за місто, чорт висипав попа з мішка і каже:

— Ловіть його собі.

Піп вискочив з мішка та й почав тікати. А той, що заплатив гроші, почав його ловити. Що йме за пір’я, а пір’я в руках лишиться, а піп далі біжить. І так його той ловив, поки не обмикав з него все пір’я. А коли вздрів, що то не чорт, а людина, то що вже мав робити? Вже пропали гроші.

А чорт пішов до ґазди і ще після обіду орали волами. А попови тре було йти два тижні пішки, так його чорт далеко заніс.

Коли вже восени обробили все поле, звезли додому врожай, наймитови вийшов строк, і хазяїн подякував за службу, і розпрощалися. А піп більше не залицявся, бо не хотів, щоб його знов так далеко занесли. І більше не ходив до хазяйки обідати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області
26 жовтня 1986 року
Оповідач: Козьмик Василь Тодорович (1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також