☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Чорт і баба
Українська народна казка Бойківщини

То було за царя Тимка, як була земля тонка, як воробці в шпорах ходили, а ворони пошту носили. В ті часи чорт хотів розлучити молоду пару. Сім років просидів на печи і не міг їх розлучити. Купив чорт червоні чоботи і пішов шукати баби. Стрінув на дорозі й каже:

— Дам тобі червоні чоботи, лиш поможи мені розлучити молоду пару.

А баба каже:

— На другий день рано прийдеш у село і почуєш, що я вже молоду пару розлучила.

Та й пішла баба на подвір’я до тої ґаздині, що вона з чоловіком так добре жила. А та ґаздиня готовить чоловікови обід, бо чоловік пішов у поле косити. Говорить баба тій молодій ґаздини:

— То ся, ґаздинько, трудите, але надармо, бо ваш чоловік має іншу і за вас хоче забути.

А ланка каже:

— Такого не може бути, бо ми прожили разом вісімнадцять років і межи нами не було ніякої суперечки. Ми ще ся не сварили ніколи.

Баба їй:

— Сьогодні побачите. Як понесете чоловікови їсти, побачите, що він уже іншу думку має, як мав. Він уже за вас хоче забути.

І пішла баба на поле, де косив той чоловік. Прийшла і каже:

— Помагай вам Боже, господарю, косити, але трудитеся задурно, бо ваша жінка любить другого. Я йшла попри вашу хату та й чула, як там говорили. Ваша жінка готовила вам обід і казала, що хоче вас істратити.

Чоловік нагнав бабу геть, а сам косить далі і жде, що жінка має принести обід. А її все немає. А баба вертається до хати та й каже жінці:

— Так, ґаздине, я вам пораджу, що маєте зробити. Коли увечері він прийде з поля, заладите купіль і будете його купати. А в него на голові зверху є три сивих волоски. Озмете бритву і, коли будете його купати, тих три волоски зрубайте — його та думка мине, і він буде вас далі любити.

Вертається баба на поле та й каже чоловікови:

— Ваша жінка буде вас увечері купати; вона має при собі бритву і хоче вас зарізати.

Чоловік знов нагнав бабу від себе геть. А сам сів та й задумався, чого жінка так довго не несе обід. Пора вже обідати, а жінка не несе. Тут підходить жінка, несе обід.

— Помагай Боже тобі косити! Ходи та будеш обідати.

І побачила жінка, що чоловік сумний. А чоловік побачив, що сумна жінка. Та й задумався. Може, й правда, що баба говорила? А вона йому говорить:

— Ти трудишся та й трудишся і ніколи не маєш часу навіть відпочити. Якби-с не впізнявся, прийшов скорше додому, я би заладила купіль і би тебе покупала.

Та й пішла собі додому. А чоловік думає, що має робити.

Кидає чоловік косу і йде до баби, тої, що була коло него. Шукав, шукав баби і не зміг найти. Подумав собі, збив косу, помолився богу і пішов додому. Приходить на своє подвір’я, бачить, що горить у печи, бо дим куриться. «Жінка мені на смерть запалила», — подумав він собі. Розібрався, а жінка готовить купіль, щоб його скупати. Думає чоловік: «Не допущуся я до того, щоб ти мене зарізала».

Жінка скупала чоловіка, взяла гребінь у руку і бритву у запаску, стала чесати чоловікови голову. А чоловік думає, що йому робити; і ніби зачав дрімати, притворяється, що дрімає. А вона виймає бритву і несе понад него, щоби відрізати тих три волоси сиві. Чоловік охапується, бере жінку, кидає до одвірка і вбиває. А сам пішов та й повісився.

А чорт іде в червоних чоботах та й плаче. Стрічає бабу і каже:

— Я сім років не міг розлучити їх, а ти за один день розлучила. Сіли чорт з бабою в ті хаті і стали обоє ґаздувати. Прийшла весна, посіяли вони жито, чорт каже:

— Я беру корінці, а ти бери вершки.

Прийшла осінь, баба вижала жито та й їсть хліб. А чорт взяв коріння та й жмакає його. Каже чорт бабі:

— На другий рік ти вже мене не обдуриш. Я візьму вершки, а ти — коріння.

Посадили вони на другий рік бараболю. Чорт бере вершки, а баба — коріння. Викопала бараболю та й собі їсть, а дідько їсть вершки і каже:

— Ти мене обдурила. Підемо обоє воювати.

Загородили вони пліт і пішли воювати. Чорт узяв вила на штири зубці, а баба — піку остру. І почали воювати: чорт вилами крізь пліт пробиває, а вила далі пущають. А баба пікою крізь пліт чорта в живіт коле. Та й каже чорт бабі:

— Бабо, будеш старшувати надо мною до кінця віку. Так баба виграла війну у чорта.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Перегінське, Рожнятівського району, Івано-Франківської області 20 жовтня 1994 року Максимець Василь Онуфрійович (1929 року народження)

Чорт і баба
Українська народна казка Буковини

Їден хлопець оженився і дуже добре жив з жінкою. А чорт цего не любив: що не роби чорт, не може їх ніяк посварити. Здибається чорт з бабою, і питає вона чорта: — Де ти був?

— Був у того чоловіка, хтів посварити його з жінкою і нічого не можу зробити.

Баба каже:

— А я зроблю: будуть вони сваритися, будуть і битися.

— І що ти схочеш за те, що таке зробиш? — питає чорт. А баба йому:

— Як дасиш мені пару чобіт, то зроблю, що будуть вони битися. І чорт погодився дати їй пару чобіт.

Чоловік іде на косовицю, а жінку лишає дома. Виходи жінка до керници води набрати. А баба намастила руку в грязюку та й до жінки:

— Дочко, як жиєш, що робиш?

А сама непомітно маже жінку болотом по плечах. Ввечері баба пантрує чоловіка. Іде він додому, а баба:

— Що, Іване, косити ходив?

— Косити.

— Ти робиш, жінку лишаєш дома, а вона з чужими чоловіками грається. Сьогодні коло керниці такий і такий чоловік обіймав і цілував її. Як не віриш, то подивися на її плечі. Той чоловік помастив їй сорочку. Приходи чоловік додому та й каже:

— Жінко, з ким ти сьогодні говорила коло керниці, з яким чоловіком?

— Ніякого чоловіка я не бачила.

Чоловік подивився їй на плечі — сорочка замащена. І повірив, що баба казала правду. Лови жінку і давай бити! Б’є, б’є, але вона нічого не каже, бо не знає. А він б’є далі, за те, що нічого не хоче казати.

Чорт узяв чоботи і несе бабі. І не в руках несе, а на довгому-довгому патику. Подає чорт бабі чоботи на патику і каже:

— На тобі чоботи, але близько до мене не підходь. Бо я — чорт, а ти ще гірший чорт за мене — боюся я тебе.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області 23 лютого 1979 року Скаженюк Дьордій Степанович (1907)

Чорт і баба
Українська народна казка Покуття

Молодий чоловік задумав женитися, шукав собі відповідної дівчини до життя і надибав таку, як він хотів. І оженився він з нею, і прекрасно жиють обоє, так жиють, що аж люди завидують.

І вмостився межи них чорт. Та й захотів чорт зробити межи ними якусь сварку, якусь гризоту, аби вони не жили добре. І крутився коло них чорт сім років, і нічого не міг зробити, і забрався від них.

Ішов той чорт по дорозі і здибав якусь бабу. Показався чорт тій бабі, а баба каже йому:

— Чого ти так зажурився? Він говорить:

— Я там і там був, коло тих ґаздів, і нічо’ не можу межи ними зробити, ніяку гризоту.

Баба каже:

— Що мені даш за те, що я зроблю гризоту межи ними? І вони будуть дуже погано жити.

— А ти що хочеш? — питає чорт.

— Червоні чоботи. Він каже:

— Дам.

Прийшла баба до хати тої жінки.

— Ви, — каже, — богу дякувати, файно з чоловіком жиєте. І ви би жили ще краще, якби ви чоловікови відрізали на лиці ту маленьку бородавку. Тоді він би вас ще дужче любив.

А жінка цего й хоче.

— А де ваш чоловік? — питає баба жінки.

— Пішов у поле орати.

І баба пішла у поле, де чоловік орав. Приходить туди, а він оре. Добрався до дороги, а баба підійшла та й заговорює з ним.

— Боже помагай! Він відповів.

— Відпочиньте, — каже баба чоловікови. Він сів на плуг та й відпочиває. Баба питає:

— Ви добре з жінкою жиєте? Він говорить:

— Добре жию.

— Я так питаю, бо ваша жінка хоче вас сеї ночі зарізати.

— Не може таке бути, — говорить він. — Я з нею жию дуже добре. І чому би то таке сталося?

— А я знаю?

Баба пішла, а його вже й робота не береться. Приїхав він увечір додому, як звичайно, загнав коні. Входить до хати, жінка дає вечеряти. Повечеряв чоловік і положився на ліжку спати. Та й дрімає, бо вморився. А жінка бере з полиці його бритву. І хоче зрізати йому бородавку на лиці. А він хапнув її за обі руки. Та злапав її за волосся, вирвав у неї з руки бритву і протягнув бритвою жінці по горлі. З неї бухнула кров, і вона впала мертва. А чоловік узяв шнурок і повісився.

А за пару день тота баба йде дорогою. І здибає її чорт.

— Я сім років коло них крутився і нічого не міг зробити, а ти за день зробила.

— Ну, давай мені червоні чоботи.

— Дам. Завтра будеш на сім самім місци, і я принесу.

— Добре, — відповіла баба.

Другий день вийшла баба на то місце. А чорт несе чоботи на довгім дрючку і подає бабі.

— Чого ти мені на дрючку подаєш?

— Бо я тебе боюся. Ти гірша за мене, бо я не міг нічо’ з тими людьми зробити, а ти зробила.

І баба взяла чоботи, і на тім конець.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Долина, Тлумацького району, Івано-Франківської області 17 липня 1992 року Павлюк Андрій Михайлович (1915)

Чорт і баба
Українська народна казка Бойківщини

Був собі чоловік і жона. І вни дуже добре жили, ніколи не сварилися. Що вни мають посваритися, то они в той час любляться, цілуються. Та й господарюють собі далі.

А чорт сидів у них і хотів конечно, щоб они хоть раз побилися. Сидів у комині і ніякого способу не було, щоби їх посварити. І так сидів зо сім років. Сидів у сажі і нічого не міг зробити. Вийшов він і йде. А назустріч іде жінка.

— Де ти був, що ти такий у сажі?

— Та, — каже, — там і там я сидів. Ті люди дуже добре жиють. Я хотів їх посварити, щоб вони хоть раз побилися — ніяк не можу.

Она йому каже:

— Ти, чорте, дурний. Ану я то зроблю.

— Та ні, не зробиш. Я не міг, а ти й стільки, як я, не зможеш.

— А я зроблю.

— Ну та й добре, — чорт каже, — я буду дивитися.

Та й она пішла. І йде до того чоловіка. А він у стодолі молотить Вна каже:

— Дай Боже щастя!

— Дай Боже здоров’я.

— Та молотиш, чоловічку?

— Та молочу.

— А жона чи дома?

— Та дома.

— Та що робить?

— Та щось там робить.

— Та як ти жиєш?

— Жию добре.

— Ну та добре-добре, та жий. А я йду до твої жони до хати.

— Та йди.

Она пішла до хати та й говорить з жоною.

— Та як жиєте з чоловіком?

— Жиєме дуже добре. Уже більш як дев’ять років тому поженилися та й раз не сварилися.

— Та так, я знаю, ви жиєте добре. Але твій чоловік має на шиї бородавку. Якби ти тоту бородавку відрізала, та й далі ви добре жили б, а як ні, то він скоро вмре.

— Та йой, ба та як відріжу?

— Як він ляже спати та й засне, ти озьми ніж та й відріж її. Та й усе. Трохи крові піде, та зато він буде довго жити.

— Та добре, добре.

А та баба була жебрачка. Жінка їй подякувала і щось там надавала. Баба дякує та й іде геть. Та й знову йде під стодолу.

— Ну то, чоловічку, як жиєте?

— Та жию добре.

— О-ой, недобре ви жиєте, недобре.

— Та чому недобре?

— Та тому, що ваша жінка має вас цеї ночі зарізати.

— Та не може бути.

— Увидите. Як ляжете спати, не спіть. І добре дивіться. А потому скажете, що стара ур наче правду вам повіла.

І пішла баба. А він став та й думає: «Боже, таке не може бути!» То йому влізло в голову і він усе думає. А то вже вечір був, він нагодував худобу і прийшов до хати. Повечеряли та й він ліг на постіль спати. Але не спить. Думає: «Та баба мені такого наговорила, буду дивитися».

А жона його крутиться, вона хоче відрізати ту бородавку. Бо як не відріже, то чоловік умре. А він не спить. Вона все прислухається чи заснув. Вже ніби заснув, уже захропів. А вна ніж у руки та йде до постелі. А він не спить. Увидів, що вона йде з ножем і зірвався з постелі.

— Ти що? Ідеш мене зарізати?!

Та й побив жінку.

І як він її побив, тоді чорт пішов геть з комина. Іде він, а та баба знову назустріч йому йде.

— Йой, — каже, — який ти худий.

— Та сидів я в комині сім соків і нич не міг зробити.

— А я, видиш, зробила.

А чорт каже:

— Раз ти така розумна, ми будемо спілкувати.

— А як будеме спілкувати?

— Заведене свиней. Будеме ур наче свині, продавати їх. Будеме мати гроші.

— Добре.

Накупили вони свиней, пастушать. А там було недалеко озеро. Пасуть они ті свині, а баба говорить:

— Треба свині помити, покупати. Ми їх пасемо немиті. А як вони помиються, то будуть ліпше поправлятися.

А чорт каже:

— Най буде.

Та й заганяють они свиней у озеро. А чорт каже:

— Йо-йой, та я не буду знати, котрі свині твої, а котрі мої.

— Мої ті, що хвости в долину, а твої ті, котрі хвости підкрутили.

А як вони залізли в озеро, то всі хвости поопускали. Та й чорт не має ні єдної свині, бо у всіх свиней хвости вдолину. Вийшли свині з води, та й усі свині бабині. А чорт каже:

— Я з тобою спілкувати не буду. Ми мусиме войовати.

— Та будеме войовати. А як? Ти йди на той бік плоту, а я буду з цього боку. Через пліт будеме войовати.

Баба боїться, що її чорт заб’є. Та й дала йому баба вила, а собі взяла костур.

— Ти будеш мене через пліт вилами колоти, а я тебе костуром.

Та й почав чорт вилами через пліт тикати, а вила в плоті затримуються і далеко не досягають. І не може він бабу пробити. А баба його костурем, костурем крізь пліт. Та й баба війну виграла. І тепер говорять, що баба хитріша за чорта.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

153 (2195). Чорт і баба. СУС 1353+1083. 30 березня 1990 р. Гладиш Іван Дмитрович (Сулимів) (1912). Львівська область, Турківський район, село Яворів