Чорт

Українська народна казка Чернігівщини

Давно це було. Через село протікала безіменна річка. Вона відділяла від села куток Шестаківку. Біля лісу жила бідна сім’я. Жінка з дітьми працювала день при дні, а чоловік все норовив утекти в шинок до жида Зоськи.

Настала осінь. Роботи повно і на полі, і в господарстві, А чоловік все шинкує. Перед неділею загадала жінка старшому синові зарізати чорну козу. Вредна була коза, молока не давала, з сусідськими козами билася і майже щодень влізала у шкоду.

Настав суботній вечір. Жінка впоралася з м’ясом, зготувала вечерю, і чекаючи чоловіка, вийшла у двір. І таке її зло взяло, що не можна розказати. Та до яких пір вона буде мучитися з п’яничкою? Де і сила взялася. Миттю накинула на себе кожуха навиворіт, до очіпка прив’язала козячі роги, до бороди прив’язала мичку з калачиків і через Клинок та олес подалася до річки.

В тому селі, щоб потрапити з шинку на Шестаківку був тільки один місток. Річка була неглибока, обросла кущами верболозу. Заховалася жінка під мостом і почала чекати. Недовго довелося чекати. Здалеку почула знайому пісню «І шумить, і гуде».

— От зараз зашумить, — пригрозила в ніч.

Коли чоловік дістався мосту, то зупинився, намацуючи дорогу. І тут чує

із-за кущів:

— Милий, чорнобривий, іди до мене. Щастя тебе тут чекає. Іди, не бійся.

Почухав чоловік потилицю, думав, вчулося. Аж чує, знову голос кличе. Та такий лагідний, срібними дзвонами переливається.

І не пішов чоловік по мосту до хати, а звернув у верболіз.

— Іду, рибко, іду, щебетушко, — почав промовляти і завмер з розкритим ротом. Перед ним стояв справжнісінький чорт з рогами, борідкою і густою шерстю. Бридкий, страшний простягав руки до чоловіка, а в руках пляшка. Потемніло в очах, затрусилися руки, підкосилися ноги. Не спам’ятався, як і вдома опинився. Довго у того чоловіка була пропасниця. Тиждень його шептухи відшіптували, травами відпоювали.

Коли прийшов трохи до тями, то розказав сусідам про чорта з пляшкою під мостом і побожився жінці не пити більше. Чоловіки не повірили, адже самі теж частенько відвідували шинок. Але жінки мудріші виявилися. По черзі чергували під мостом в костюмі чорта і добилися свого. Чоловіки перестали пити, а річку з тих пір прозивають Чортівкою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

226 (4486). Чорт. СУС —. Записала Богдан В. В. 2008 року. Гормілко Ганна Леонтівна (1944). Чернігівська область, Менський район, Стольне