Українські народні казки

Чотири вівчарі

Українська народна казка Бойківщини

Були чотири вівчарі, пасли стадо овець, вівчарили. Найстарший вівчар прийшов уночі і кличе на всяке ім’я. І хтось йому ся обізвав. Приходить вночі чорт, та й каже: — Ви три йдіть рано з вівцями, а старший ся лишай. Три пішли з вівцями, а чорт старшому каже:

— Нагрій котел. Як той котел скипить, аби-сь мене збудив. Котел вскипів, а чорт того вівчаря «бех» у котел і зварив ’го. Тоді другий день каже чорт:

— Ви два пущайте вівці, а ти ся єден лишай.

Тоти два пішли з вівцями, а той ся лишив. Каже йому чорт:

— Налляй котел. Як котел скипить, аби-с ’ня збудив.

Котел іскипів, а чорт того вівчаря у котел та й ізварив. А тоти два приходять з вівцями. І він дає їм тото їсти. Другий день чорт каже:

— Ти єден іди з вівцями, а ти ся лишай.

Той єден пішов з вівцями, а той ся лишив. Чорт і тому сказав, би налляв котел. Збудив той чорта, як котел іскипів, а він того вівчаря в котел та й зварив.

Другий день каже чорт:

— Най вівці йдуть сами, а ти ся лишай.

Котел кипить, а чорт спить. Вівчар ходить, ходить, а тоді хопив чорта і в котел. Чорт вариться і каже з котла:

— Трьох-їм і зварив, а тебе не зміг.

Так зварив вівчар чорта. А вівці погнав у село і роздав людям, та й розказав усе. І конець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вишків, Долинського району, Івано-Франківської області
2 листопада 1988 року
Оповідач: Рожко Олена Степанівна (1905 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також