Українські народні казки

Шлюб горобця з мишею, що довів до війни між звірями

Українська народна казка про тварин

От горобець собі літав, — як-то зимової пори, — по дорогах, от де кінь ся випас, оже горобець собі там лізає і порпає, і збирає там, де що є... Оже миш вилізла з діри та й приближується до того горобця і каже: «Може б, ми ся побрали?» Та й каже до него: «Знаєш ти що? Що ти тут ходиш по дорогах! Іди-но ти за мною, подивишся на мої добра», — миш так. Оже горобець трохи ся сторонить в діру лізти (бо він собі так десь попід стріхами; то він має звичай). Але далі собі роздумав: «Піду». Але миш в діру, горобець за мишою, і вона привела його до своїх добрів. Є пшениця, є говес, є гречка — що хочеш, то всьо миш має. Горобець собі роздивився, же є всього много, оже вони собі ся побрали. Оже горобець каже так: «Маєм що їсти задосить, іно нема що пити... Знай ти, жінко, що — ти маєш збіжа много — ставлю бровар, будем робити горілку, будем пити собі і будем ся любити».

Поставили вони той бровар, наробили горілки, понапивалися — так горобець напився і бере миш і йде спати, хоче лягти з нею трохи. Оже миш не приймає горобця. «Ти, смердюху, — каже, — ти такий, ти сякий, я годна з тобою спати лягти?» Оже горобець без пару ночів сам лягав спати і розізло́стився: «Що то миші за то зробити злого?» Взяв запалив її бровар.

Той бровар зачав горіти. Горобець сюди-туди, якось з діри викрутився; а мишачі добра погоріли, миш ся попекла, досить — біда. Ну, що робити? Іде миш горобця позивати. Але дали взнаки до круля... Так присудили, же становитися бити на пляц. Каже горобців цар: «Горобець не винен ніц. Як вони ся побрали, то повинні лягти собі обидвоє спати». А мишачий цар каже: «Ні, неправда так. Чи лягали спати, чи не лягали — не повинні такої шкоди робити».

Оже на пляц, становити ся бити. Але зібрала миш своє войсько, горобець своє, і пішли на пляц і зачали ся бити. Так ся вони били, шо вибилися чисто, іно зостався лев і гриф, обидва царі. Оже так ся б’ють обидва, що мають сили. Уже ж гриф лева так збив, жо лев не здужає ходити. Але лев розмислив собі, що з тим робити. Як гриф спускався згори на лева, лев перевернувся догори ногами і лапи наставив догори [...] Як злапав грифа за крило, і вломив йому. Як уломив, так уже гриф не міг летіти. І лев забрався, пішов. «Видиш, — каже, — таки я виграв, а ти тепер гинь тут!..»

Походження та примітки

Шлюб горобця з мишею, що довів до війни між звірями. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 222/В. Зап. О. Роздольський в 1895 р. у с. Берлин (Галичина) «від господаря Гната Романова». Етнографічний збірник. Видає Етнографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка, Львів, 1895—1916. . т. VII. 1899, стор. 113—114. Паралелі: Украинские народные предания. Собрал П. Кулиш, кн. 1, М., 1847., стор. 74—75: 3еленін, стор. 207—214, 382—383; Указатель сюжетов. [Составил В. Я. Пропп]. — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В трех томах, т. 3, М., 1958., стор. 463; Л. Г. Бараг, Восточнославянские сказки, их взаимосвязи и национальное своеобразие. — Эпические жанры устного народного творчества, Уфа, 1969, с. 75—240, стор. 182. Див. також: Відділ рукописів Бібліотеки Академії наук СРСР (Ленінград)., зібр. № 60, од. зб. 7, арк. 1—6.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.