Шуба з воші
Українська народна казка Закарпаття
Мав чоловік два сини, і сини пішли на роботу. Ішли дорогою, йшли та прийшли на ідно розпуття. А іден каже: — Що ми даме в дарунок іден другому? І не мали вони що іден другому дати. Тот імив у себе та дав вош. А другий імив блоху та дав. В того блоха утікла, а той узяв вош, поклав її в коробку од швабликів і годовав.
Годовав він вош, а вона росла й росла. Він її взяв з коробки та прив’язав. І вона виросла така, як свиня, а потому виросла така, як корова. Привів він її домі, а отець звідає:
— Що то є?
— Вош.
Пішов ту вош продавати, повів її на базар. Прийшли пани, позирають, позирають. А іден пан позирає та міркує:
— У мене є дівка. То була би мої дівці шуба. А що то?
— Вош.
І купив чоловік вош, зробив свої дочці шубу та каже:
— Хто вгадає, з чого то шуба, того буде жона тота дівка.
А цей знав, що то вош, бо сам її продав. Він прийшов до того пана, а там багато леґінів прийшли вгадувати, та ніхто не може вгадати. А він говорить:
— То з воші.
— Твоя вона жона. Ти відгадав.
Та й він остався в того пана за зятя. Із-за тої воші. І казці конець, хто слухав, той молодець.