Щаслива сорочка
Українська народна казка Бойківщини

Був собі в давніх часах великий пан. Жив він довгий час, нарешті захорував. І з’їжджаються до нього всякі лікарі, щоб його лікувати, рятувати. І їм пана вилікувати не вдається. Тоді його піддані вдаються до всяких ворожбитів, щоби порадили, що з паном робити. З них один каже таке, другий таке. А напослідку один сказав:

— Треба знайти сорочку із щасливої людини, одягти на нього і він поздоровіє.

Коли таке вчули, послав пан своїх слуг по країні. Щоби глядали щасливого чоловіка і купили в нього сорочку. І пішли тоти його слуги по всій країні шукати щасливого чоловіка. Ходять, шукають, перечувають, питають — не находять. Там десь чоловік з жінкою сварку мають, там десь вони добре не тягнуть. Не можуть вони щасливого найти. Ходили вони кілька тижнів і ніде не найшли щасливої людини, кожному щось бракувало.

А в той час люди ще ходили пішки або фірою їхали, і їм довелося довго ходити. Ходили вони, ходили і засмучені вертають до того пана. Засмучені, бо не найшли. І напослідку приходять в одно село і в кінці села побачили невеличку хатинку. То було увечері, в хатинці світилося світло. Підійшли посланці під вікно тої хатинки, подивилися, а там сидить чоловік і сам до себе говорить:

— Слава Богу, що день пройшов. Тепер намочу сухарів, поїм, помолюся Богу і спокійно ляжу спати. Щаслива я людина на світі.

А посланці пана стоять під вікном і слухають. А як почули вони тоти послідні слова, чимскоріше ввійшли до хати і розказують, що вони глядають щасливої людини. Кажуть йому:

— Ти, чоловічку, продай сорочку для нашого пана.

І розказують, нащо їм потрібна сорочка. Кажуть так:

— Ми тобі даме грошей, скільки хочеш, хіба дай нам сорочку, би наш пан поздоровів.

А він каже:

— Якби я мав сорочку, я би безплатно вам дав, але я, добрі люди, сорочки не маю.

— А в чім же ти ходиш?

— Я маю свитину полатану, а сорочку я вже давно пірвав.

А то був жебрак, який ходив від села до села. І він ся чув себе щасливим.

І вернулися посланці до пана без щасливої сорочки.

Щаслива сорочка
Українська народна казка Чернігівщини

Жив собі цар. Якось він захворів. З усіх сторін прийшли у царство лікарі, стали його лікувати, а він все слабшав.

Стогнучи від болю, цар покликав до себе вірних слуг і наказав їм привести наймудріших людей у царстві — ворожок, ворожбитів і відьмаків. Ті так і зробили. Кожен намагався вилікувати царя, та старання були даремні. Серед них був сивий дід, який закашляв і сказав:

— Не тіло твоє хворе, государю, а душа. Якщо її не вилікуєш, то помреш. Можу дати тільки одну пораду. Звели своїм слугам знайти людину, яка всім щаслива і задоволена. Зніми з неї сорочку і одягни на себе. Тоді ти знову станеш дужим.

Відпустив цар діда з миром, а сам задумався: «Хіба я мало людей зробив щасливими? У моєму царстві знайдеться не одна дюжина щасливих людей». Звелів він придворним скоріше розпочати пошуки. Та тільки задача виявилася складною. Навіть багаті і ситі мали свої клопоти. Хтось боявся старості, хтось хворів, хтось не мав дітей. Змучені слуги уже верталися до двору, коли побачили старця, одягнутого в лахміття. Хоч і був такий обдертий, та він посміхався. «Чого він радується? » — подумали слуги, а потім спитали його.

— А я задоволений собою, — сказав дід.

Притягнули його до двору. Цар спочатку не повірив, що такий бідняк може бути щасливим, а потім сказав:

— То знімай хутко сорочку і давай мені.

— Та я б із радістю, — одказує той, — але в мене її нема і ніколи не було.