Щаслива сорочка
Українська народна казка Бойківщини
Був собі в давніх часах великий пан. Жив він довгий час, нарешті захорував. І з’їжджаються до нього всякі лікарі, щоб його лікувати, рятувати. І їм пана вилікувати не вдається. Тоді його піддані вдаються до всяких ворожбитів, щоби порадили, що з паном робити. З них один каже таке, другий таке. А напослідку один сказав:
— Треба знайти сорочку із щасливої людини, одягти на нього і він поздоровіє.
Коли таке вчули, послав пан своїх слуг по країні. Щоби глядали щасливого чоловіка і купили в нього сорочку. І пішли тоти його слуги по всій країні шукати щасливого чоловіка. Ходять, шукають, перечувають, питають — не находять. Там десь чоловік з жінкою сварку мають, там десь вони добре не тягнуть. Не можуть вони щасливого найти. Ходили вони кілька тижнів і ніде не найшли щасливої людини, кожному щось бракувало.
А в той час люди ще ходили пішки або фірою їхали, і їм довелося довго ходити. Ходили вони, ходили і засмучені вертають до того пана. Засмучені, бо не найшли. І напослідку приходять в одно село і в кінці села побачили невеличку хатинку. То було увечері, в хатинці світилося світло. Підійшли посланці під вікно тої хатинки, подивилися, а там сидить чоловік і сам до себе говорить:
— Слава Богу, що день пройшов. Тепер намочу сухарів, поїм, помолюся Богу і спокійно ляжу спати. Щаслива я людина на світі.
А посланці пана стоять під вікном і слухають. А як почули вони тоти послідні слова, чимскоріше ввійшли до хати і розказують, що вони глядають щасливої людини. Кажуть йому:
— Ти, чоловічку, продай сорочку для нашого пана.
І розказують, нащо їм потрібна сорочка. Кажуть так:
— Ми тобі даме грошей, скільки хочеш, хіба дай нам сорочку, би наш пан поздоровів.
А він каже:
— Якби я мав сорочку, я би безплатно вам дав, але я, добрі люди, сорочки не маю.
— А в чім же ти ходиш?
— Я маю свитину полатану, а сорочку я вже давно пірвав.
А то був жебрак, який ходив від села до села. І він ся чув себе щасливим.
І вернулися посланці до пана без щасливої сорочки.