Українські народні казки

Щастя бідняка

Українська народна казка Гуцульщини

Колись був бідний чоловік, що ходив до лісу і крутив ожевки, щоб плоти городити. Він це довгий час робив та й годував з цего діти. Більшу ожевку він продавав за ґрейцар, а менших давав на ґрейцар дві. Наскучило вже в лісі слухати, що він усе цюкає. А йшли лісом Розум і Щастя. Розум каже:

— Я йому дам доста золота, аби він лишив геть цю роботу.

І дав йому то золото. Чоловік подякував Розумови. А Щастя сказало:

— Нічого він з того всього золота не скористає.

Увечір чоловік приходить додому, привозить санками тото золото і ожевки. І говорить до жінки:

— Іди поможи мені занести тото золото до хати. А жінка наробила ґвалту:

— Ти мені привіз біду до хати, аби ще мене вбили та й дітей!

А він узяв і загріб тото золото за призьбою в лист. А другий прийшов та й тото золото забрав. Пішов він рано подивитися, а то лиш ноші, де були гроші, лиш пляц лишився.

Узяв він візок і сокиру та й поїхав далі до лісу. І далі ожевки крутить. І знов ідуть Розум і Щастя. І Щастя до Розума каже:

— Бачиш, ти дав йому стільки золота і він нічого не скористав. А я йому дам десять гелерів, та й за ті гроші всі ці ліси будуть його. І всі добра.

І дало йому Щастя десять гелерів. А він приходить додому та й дає ті гроші жінці.

— На, жінко, ці гроші. Ці десять гелерів дав мені один пан. Приходить четвер, везе він на ярмарок ожевки. Та й каже жінці:

— Подай мені ті десять гелерів.

Жінка подала, і він поїхав.

Попродав він тоти ожевки, купив, що треба. І ще захотів піти на торговицю. А на торговици рибарі продають рибу. Купець дає рибареви за віз риби чотири сотки банок, а рибар хоче п’ять. І сперечилися вони. Рибар каже купцеві:

— Ти не хочеш мені дати п’ять соток, а я тому чоловікови продам цю рибу за десять гелерів.

Та й віддав. Склали йому ту рибу за десять гелерів на візок, і він повіз її додому. Привіз і каже:

— Маю, жінко, щастя. За десять гелерів стільки риби купив. Будем мати на цілий піст.

Їли вони ту рибу. А перед Великоднем жінка каже:

— Вже ми з’їли всю рибу. Ще тільки ця велика голова лишилася. Би-с її розрубав та зварила б на Великдень студенець дітям.

Він узяв тоту голову на ковбок і розрубав. А в тій голові щось таке, як яйце. І дуже блискуче, велику ясність має.

Просив він багатого брата, щоб дав йому муки на паску. А брат каже:

— Нащо я маю тобі давати? Ти піди під церкву, тобі люди подадуть. Із того жалю він узяв тото блискуче яйце, завив у катран і поніс у суботу ввечері до дідича. А його на подвір’ї сторож згальтував.

— Куди йдеш, чоловіче?

— Йду до дідича.

Зайшов він, уклонився та й каже:

— Я вам, пане дідичу, приніс яйце блискуче. Може, ви мені щось дасте за то.

А дідич каже:

— Покажіть.

Він показав, і така ясність від того яйця вдарила! Дідич йому сказав:

— Я вам за цисе яйце даю половину всього свого добра. Тоти ліси, де ви крутили ожевки, ваші будуть.

І дав пан два вози, аби він жінку й діти привіз до дідича на Великдень. Щоб вони провели свято в дідича.

А багатий брат зазирає, чи той під церкву пішов просити — нема його під церквою. Дивиться брат, а він з жінкою й дітьми коло ксьондза, а не під церквою.

Після свят пішов бідний чоловік обзирати свій ліс. Та й зустрів там Розум і Щастя. А Щастя каже:

— Видиш, він уже на моїх десять гелерів посів усі ці добра. А з твого золота він нічого не мав.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Верхній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
27 лютого 1984 року
Оповідач: Підгородецький Микола Матвійович (1913 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.