Українські народні казки

Щастя дорожче за гроші

Українська народна казка Гуцульщини

Жив у однім селі бідняк. Він ходив до панського лісу. Нарубає в’язку сухих дров і несе до міста. І продає, щоб купити дітям хліба. Довгі роки він так мучився і так бідно жив.

Одного разу зійшлися два богатирі. Це були Багатство і Щастя. Стали вони між собою говорити, а той бідняк іде до панського лісу. Щастя каже:

— Дивись, до лісу йде бідняк. А ти можеш зробити його господарем, щоб він не був бідняком.

Багатство говорить:

— А чому ні? Зараз я зроблю його господарем. Бідняк підійшов до них ближче, а Багатство питає його:

— Куди йдеш?

— Іду до лісу назбирати в’язку дров. Та продам їх у місті і куплю дітям хліба, бо діти голодні.

Багатство каже:

— Від сьогодні ти не будеш носити дрова на плечах. Я тебе зроблю господарем. Їдьмо до тебе додому, забираймо жінку й діти і поїдемо до мене.

Забрали вони жінку й діти, і Багатство дало йому цілий фільварок. Всю землю і все господарство.

І договорилися між собою Багатство і Щастя, що через рік вони зустрінуться втрьох на тім самім місці під лісом. А всім людям наказало Багатство, щоб вони виконували прикази нового господаря, бо все передано на його власність.

Колишній бідняк став господарювати. Коли ж йому все не йшло на лад, а на убиток. Худоба гинула, одно горіло, друге гнило, так, що нічого не доробився. І далі мусів ходити до лісу, збирати дрова і носити до міста.

В призначений час року іде бідняк у ліс на сходини, як йому наказано було. Приходить, а там ті два богатирі стоять. Щастя пізнало його, коли він ще тільки підходив, і говорить до Багатства:

— Дивися, он іде той, що ти подарувало йому майно. Підійшов той до них, і питається Багатство:

— Що є, як ти проживаєш?

— Погано. Ви дали, а з того нема нічого доброго. Все пропало. Одно згоріло, друге зогнило, а я далі ходжу до лісу по дрова.

Говорить до бідняка Щастя:

— Я тебе зроблю щасливим.

Витягнув він з кишені одного гривеника *, дає йому і говорить:

— На, будеш господарем. А через рік у цей самий день прийдеш на це місце.

Поклав бідняк того гривеника в кишеню й пішов.

Коли він ішов додому, треба було переходити через річку. А на річці рибаки ловили рибу. І зловили велику рибину. Приїхали купці купувати в рибаків рибу і не могли сторгуватися за ту велику рибину. Старший рибак говорить до купців:

— Не дасте стілько, скілько я хочу, продам тому біднякови за одного гривеника. Ходи, бідняк, купуй рибу.

Бідняк підійшов, а старший рибак каже.

— Купуй оцю велику.

— У мене нема грошей.

— Давай гривеник.

— Я тілько гривеник і маю.

— То давай.

І купив бідняк за гривеник ту рибу. Подивився на неї та й каже:

— Я не годен її занести.

То старший рибак приказав, щоб йому відвезли її. І завезли йому ту рибу додому.

Фірмани від’їхали, а бідняка зостався дома. І говорить він до жінки:

— Дров не назбирав, хліба нема, будемо їсти саму рибу.

Став він ту рибу рубати. Врубав до половини, і з риби викотився пузир. Каже він до жінки:

— Буде мені капшук на тютюн.

Відрізав той пузир, а з пузиря викотився кусок золота. Говорить чоловік до жінки:

— Не будем купувати нафти, це нам буде світити в хаті.

На другий день рубає він рибу далі і дістав другий пузир. А там ще більший кусок золота, як в першім. Один кусок держать вони в хаті, щоб світло було, а другий запрятали в горщок і закрили мискою.

Так вони пару день жили при тім світлі і їли ту рибу. Одного вечора їде пан і дивиться на їхні вікна. Що за світло таке в бідняцькій хаті? І говорить він до фірмана:

— Держи курс до того світла.

Коли під’їхали до тої хати, пан глянув у хату через вікно і говорить до фірмана:

— Розбуди господаря.

Фірман розбудив господаря дому, а пан говорить:

— Ми зблудили дорогу. Пустіть нас до хати. Ми хочемо щось поїсти і коні хочуть їсти.

А вуйко каже:

— Я вас до хати пущу, а їсти не маю що дати.

— У нас є все своє. Нам тілько переспати.

Впустили їх до хати. Пан розкладає свої харчі, вгощає дітей, жінку господаря. І говорить до него:

— Продай мені той кусок каменя, що тобі світить. А господар відповідає:

— Пане, не смійтеся з бідного чоловіка. Нащо вам того каменя? Пан говорить:

— У мене є десять фільварків *. Я даю тобі половину з тих десятьох. І ти будеш господарем.

Чоловік з жінкою порадилися і продали той кусок. Договорилися вони з паном, і пан забрав чоловіка, жінку й діти і везе їх на ті фільварки.

Приїхали вони до пана додому. Пан приказав дітей помити й перебрати, щоб вони виглядали на людей. І говорить пан до свої жінки:

— Я здибався із своїм товаришем. Він довгі роки робив на копальнях золота і дав мені оцей кусок золота за половину мого маєтку. А цей кусок вартує більше, ніж цілий мій маєток.

Казка йде скоро, а діло — поволі. Переходить рік, в призначений час приходить цей бідняк під ліс. Там, де було призначено зійтися двом богатирям і бідняку. А богатирі стоять, і Щастя каже:

— Дивися, он їде той бідняк, що я йому давав гривеник. Під’їхав він до них ближче, поздоровився з ними. Питається

Щастя, яке дало гривеник:

— Як проживаєш? Розкажи. Він говорить:

— Дуже файно! Все маю і все мені йде в руки, а не з рук. Щоб ви знали, люди, щастя дорожче за гроші.

Походження та примітки

* Гри́веник — монета вартістю десять копійок.

* Фільва́рок — маєток.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області
27 січня 1985 року
Оповідач: Бойчук Юрій Онуфрійович (1918 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.