Українські народні казки

Що бачив молодший брат

Українська народна казка Бойківщини

Був собі господар. Він мав трьох синів і одну дівку. І коли він захворів і чув по своїй силі, що буде вмирати, покликав він усіх трьох синів до себе. І дівку покликав. І їм повів:

— Хлопці, ви маєте одну сестру. І би ви її ні за кого заміж не давали, тільки за того, котрий прийде перший сватати. Чи вдень, чи вночі прийде сватач — віддавайте. Чи він буде старий, чи молодий — який буде, за такого її дайте. А ти, дівко, так роби, як я кажу, і буде тобі дуже добре жити. А як так не зробиш, буде тобі погано.

І виговорив він їм ті слова, і помер. Поховали його. І після того, як поховали, минув рік. І точно через рік, у дванадцять годин ночі, хтось підійшов під хату і почав пукати у вікно. Пішов найстарший брат і впустив його до хижі. Той чоловік заходить, старий, страшний, з бородою. Та й повів:

— Хлопці, я прийшов сватати вашу сестру.

А найстарший брат відповів:

— Я свою сестру за вас заміж не даю, бо моя сестра молода, а ви вже старі.

А той сватач звідається другого брата, середущого:

— А ти що скажеш? Даєш свою сестру за мене заміж?

А він сказав:

— Я так само скажу, як брат мій. Ви старі, а вона ще молода. То вона вам за жінку не підходить.

А той чоловік звідається третього брата, наймолодшого:

— А ти даєш сестру за мене?

А наймолодший брат каже:

— Даю. Я не забув вітцеві слова. Отець говорив віддати.

Як тільки найменший брат то повів, того чоловіка і їх сестри в хижі не стало. Тільки вітер в хижі подув. Ті два браття зачали з наймолодшим братом сваритися:

— Що ти наробив?! Чого ти таке сказав?! Попала наша сестра.

А він каже браттям:

— Я не забув вітцеві слова, що їх отець говорив, як умирав. Ви п’ятаєте, як нам отець наказував?

Тоти два браття здогадалися, що їм отець так говорив, і на другий день найстарший брат пішов глядати свою сестру. Ходив цілий тиждень по районах, по селах і нігде її не знайшов. Вертається він додому. Іде лісом, дивиться в лісі стоїть дім. Такий красний срібляний дім і срібляні огорожі. Позирає він, а його сестра голубів кормить, сотні голубів.

Він її впізнав, дуже зрадів, і вона його впізнала. Але вона йому не дуже зраділа. Вні підійшов до неї, уклонився і сказав:

— Як ти, сестро, жиєш?

— Жию я добре. Добра маю всякого доволі, а роботи в мене нема, тільки раз у тиждень погодувати отих голубів. І більше роботи ніякої не маю.

— А де ж твій чоловік? — зазвідався він її.

— Зараз прийде, — вона йому сказала.

І якраз позирає він, прийшов її чоловік на кони. Молодий, красний, добре вбраний. Упізнав він брата свої жінки і каже:

— Що скажеш?

А брат каже:

— Прийшов я до вас у гості.

А той каже:

— Добре, що ти до нас прийшов у гості. На тобі косу, сідай на мого коня і їхай. Він тебе понесе, він знає, куди. І де він почне пасти траву, там ти накосиш йому трави. Бо більше він пасти траву не буде ніде, інше траву не буде їсти. А я буду готуватися на гостину. Ти привезеш такої трави, щоби кінь їв, і ми будемо гостити.

Той сів на коня, і кінь поніс його туди, куди йому треба було. Приїхали вони на один міст. Той міст був срібляний. Переїхали вони через ой міст, зліз чоловік з коня і дивиться на той міст. От красивий міст! Постояв він, подивився кругом і подумав: «Відорву я собі одну срібляну дошку з того моста і украду її. Як буду йти додому, вона мені пригодиться».

Він коня прив’язав, пішов відорвав з мосту одну срібляну дошку, дивиться, а під мостом горить огень, а над тим огнем висить котел. А в тім котлі варяться людські голови. Як він то увидів, йому зробилося лячно. Пішов відв’язав коня, сів на нього, проїхав трохи далі, увидів траву, зліз з коня, накосив трави, зв’язав, сів на коня і вернувся назад.

Приїхав до сестри, прив’язав у стайні коня, дав коньови тоту траву їсти — кінь не їв.

Зайшов до хижі. На столі напитки і наїдки, є все, що треба. Господар ся звідає:

— Накосив ти трави?

— Накосив, — сказав він.

— Дав коньови їсти?

— Дав.

— Тепер ти мені повіж, що ти видів.

Він каже:

— Я нич не видів, хіба-м видів красний міст срібляний.

— А ще що ти видів?

— Іще-м видів, — каже, — під тим мостом горів огень, а над тим огньом висів котел, а в тім котлі варилися людські голови.

— Так, — каже, — я під подивлюся, чи їсть кінь траву. Якщо кінь траву їсть, то будемо гоститися й ми.

Зайшов він до стайні, подивився — кінь траву не їсть. Зайшов він до хижі і сказав:

— Ти несправедливий чоловік, ти так не зробив, як я тобі наказував. І ти так не зробив, як тобі наказував твій вітець. Тоді, як умирав. І в тім кітлі буде твоя голова кипіти, де кипіли голови тих несправедливих людей. Я тебе гостити не буде. Іди собі геть і більше до нас не приходи.

І пішов самостарший брат домів. І перше пішов глядати тої долини і того мосту. Глядав, глядав — він того мосту не знайшов. І тої дошки не знайшов. Прийшов домів, і браття його ся звідали:

— Найшов ти сестру?

Він повів:

— Найшов.

— Як вона жиє?

— Добре жиє, — він повів. — Я там гостився.

І сказав він середущому братови:

— Сестра казала, щоб ти прийшов.

На другий день пішов середущий брат. Пішов і найшов сестру. Бо той йому сказав, де вона жиє, в якому лісі. Він, як і старший брат, втішився сестрі, позвідався, як вона жиє. Вона сказала йому:

— Добре жию.

І він так само позвідався:

— А де твій чоловік?

Вона йому повіла:

— Зараз прийде.

І якраз цей приходить, на тім самім кони. І так само почав говорити з ним, та як із старший братом говорив:

— Чого ти до нас прийшов?

— Я прийшов відвідати сестру.

Той сказав:

— Добре ти зробив, що прийшов. Бери мого коня й косу і накоси трави, але тільки на тім місци, де кінь стане траву пасти. Я йду готуватися на гостину. Коли приїдеш, будемо ся гостити.

Той так само зробив, як і старший брат. Несправедливо. Прийшов на той міст, так само відорвав одну срібляну дошку, увидів той котел з людськими головами, що варилися, і накосив трави на тім самим місци, що той косив. І вернувся до сестри. Прив’язав коня, дав коневі їсти і зайшов до хижі. Стіл накритий наїдками. Всяке їдення, всяке пиття на столі. Господар його звідається:

— Ти накосив трави?

— Накосив.

— Дав коньови?

— Дав.

— Тепер розкажи, що ти видів.

— Я видів, — каже, — срібляний міст красний, більше я нич не видів.

— Піду я подивлюся, чи їсть кінь, і ми зараз будемо гоститися, — сказав його сестри чоловік і пішов до стайні.

Подивився той у стайні — кінь траву не їсть. Вернувся до хижі сказав:

— Ти такий несправедливий, як твій брат. Я з тобою гоститися не буду. Іди собі геть і більше сюди не приходи.

І пішов середущий брат геть. Хотів забрати ту крадену срібляну дошку з мосту, але не знайшов ні того мосту, ні тої дошки. Прийшов домів і не признався браттям, що з ним було. І сказав найменшому брату:

— Тепер ти йди до сестри в гості. Вона тебе запрошувала.

І так само пішов на другий день найменший брат до сестри в гості. Прийшов у той ліс, найшов той дім, увидів свою сестру. Так само вона кормила тих голубів, як приходив найстарший брат. Як увиділа вона самонаймолодшого брата, дуже втішилася йому. А він так само їй ся втішив. Брат ся звідає:

— Як ти, сестро, жиєш?

Вона йому повіла:

— Дуже добре, брате, жию.

— А де твій чоловік? — він її звідався.

— Зараз прийде.

Якраз приїхав чоловік. Увидів наймолодшого брата свої жінки і за звідався:

— Чого ти прийшов?

— Я прийшов відвідати сестру і вас.

— Добре ти зробив, що до нас прийшов. На ти мого коня, на косу і піди накоси трави на тім місци, де буде пасти кінь. Він тебе поведе, він знає де. А я буду готуватися на гостину. Як приїдеш, будем ся гостити.

Сів найменший брат на коня, приїхав на той міст красний, і подумав: «От красний міст. Хіба якісь злодії відорвали дві дошки з нього». Подивився він під міст і увидів той котел, що в ньому варилися людські голови, і проїхав далі.

Їхав він полем і заїхав в єдно село. А в тім селі в кожній хижі плачуть люди. Він подумав собі: «Може, хтось умер або якесь інше горе людей спіткало. Але ж то би було не в кожній хижі, а лиш в одній або двох. А плаче ціле село». Він позвідався одної жінки:

— Що сталося у вас, що в кожній хаті плач і йойк?

А жінка йому повіла:

— У нас люди дуже погано жиють. Нема що їсти, нема в що ся одягнути. І того люди йойкають і плачуть. Хліб не родиться.

І поїхав він на кони далі. Переїхав поле, ліс. Закінчився ліс, і заїхав він у ще одне село. А в тім селі в кожній хижі спів і музика. Він си подумав: «Що таке, що в кожній хаті співають і музика грає? Подумав би, що то, може, весілля. Та ж не в кожній хижі весілля може бути. Продумав би, що хрестини якісь. Так і хрестини не в кожній хижі враз можуть бути».

При кінці села знову звідається він одної жінки:

— Що у вас тут за співи? В кожній хаті музика грає і люди співають.

— Людям добре жити, — жінка йому сказала, — і люди гуляють, веселяться.

Переїхав він то село, заїхав у невеличкий лісок. А в тім ліску полянка і на тій полянці дуже пахуча трава. Дуже йому запах той трави сподобався. А кінь тоту траву став пасти. Він зліз з коня і почав тої трави косити. Накосив трави, ув’язав її, узяв тоту в’язку на коня, сів і поїхав.

Коли він вертався, то вже в ті села не попадав, ні в тото бідне, ні в тото багате. І не попадав уже на той міст, а їхав, куди його кінь провадив, і попав просто до сестри. Зліз він з коня, прив’язав коня в стайні, дав коньови привезену траву, і кінь почав тоту траву їсти. А він зайшов до хижі. На столі стоїть їдення, випивка. Чоловік його сестри сидить за столом і звідається його:

— Ти накосив коневи трави?

А він сказав:

— Накосив.

— Ти йому дав їсти?

Він сказав:

— Дав.

— Піду подивлюся, чи ти мене не задурив, та як твої браття.

Пішов подивився — кінь їсть. Господар вернувся до хати і звідається наймолодшого брата:

— Тепер ти мені розкажи, що ти видів?

А він каже:

— Я багато дечого видів. Насамперед я, — каже, — видів гарний срібляний міст. Але, — каже, — з того мосту якісь злодії відірвали дві срібляні дошки. \

А чоловік його сестри сказав:

— То твої браття зробили. А ще що ти видів?

— Ще-м видів, як під тим мостом у кітлі варилися людські голови.

— То, — каже, — пекло. Там і твоїх браттів голови будуть варитися, бо вони несправедливі люди.

— А потім, — каже, — заїхав я в єдно село. То там у хижах люди йойкали і плакали.

— То такі несправедливі люди, як твої браття, і їм Бог не дає ніякого добра.

— А потім, — каже, — заїхав я в ще єдно село. То там, — каже, — у хижах люди гостилися, співали, музика грала.

— А то, — каже, — такі люди, як ти, совісні й справедливі. І їм Бог дав усякого добра, і вони собі так жиють, як у царстві. І ти так будеш жити, бо ти є справедливий. А тепер ми будемо гоститися, співати, і музика в нас буде грати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

1 (1783). Що бачив молодший брат. СУС — . 1 липня 1988 р. Бурядник Михайло Якович (1929). Львівська область, Турківський район, село Либохора