Українські народні казки

Що мало бути — те збулося

Українська народна казка Закарпаття

За давніх часів, коли ще було князівство, молодий князь любив ходити на полювання. Одного разу він поїхав на полювання, і пішов дощ, і був вітер великий, буря, і князь заблудився. Вийшов на одну поляну, подивився, бачить, світло появилося. Почав він у напрямі того світла йти. Прийшов туди, а там жив вугляр з жінкою, який палив вугля, продавав його ковачам і з того жив. Зайшов князь туди і просився переночувати. А він не представлявся, що він князь. Вугляр йому не відмовив, але сказав, що про нього в хаті не є місця, а хіба може переночувати на поді.

Вийшов князь на під, розложився спати, але йому не спалося. А після того, як він пішов на під, може, через дві години, вуглярева жінка вродила дитину, хлопчика. На той час зайшли до хижі три жони. І почали тому хлопчикови рішати судьбу, як він має жити. Перша каже:

— Щасливий буде. Друга жона додає:

— Много біди перенесе. А третя пророчить:

— Як то все горе перенесе, то виросте та возьме того дівку, який спить на поді.

Князь то почув, усі ті розмови, і подумав собі: «Де ж такого вугляра син возьме мою доньку?». Дочекав він ранку, встав, відклонився й пішов.

Прийшов він на другий день додому, підкликав до себе своїх людей, призначив з них одного за старшого та дав до нього два вояки. І пояснив старшому, що в такій-то місцевости народилася у вугляра дитина, хлопчик. Того хлопчика треба знищити та принести з нього знак.

Ті пішли, знайшли тоту хижу, забрали дитину й повинні були її знищити. Плакав вугляр та й плакала його жона. А вони несли дитину через друге село. А той старший каже своїм воякам:

— Хлопці, дитину шкода знищувати, це великий гріх. Ми йому змайструймо ладичку, уложім дитину в тоту ладичку й понесім на річку, щоб ніхто не бачив, — най собі пливе. А далі буде, що бог судив.

Дитина попливла, вони, ті вояки з старшин, розізнали, де є собака, що має щенят, купили одне мале щеня та вирізали з нього язик. На знак князю. І пішли тоти вояки.

Річка була тиховодна, і дитина пливла свобі поволи в ладиці. А там рибар ловив рибу. Дивиться на річку: щось пливе. Видів, що то якась ладичка. Дочекав ту ладичку, скочив до води та взяв її. Виніс на берег, відкрив, — дитина. Зрадувався рибар, бо в нього жінка була бездітна. Приніс додому ту дитину, жінка тоже зраділа. Подивилася — хлопчик.

І дитина в них росла. Сусіди питали, звідки дитина, а вони казали, що від далеких родичів забрали годувати. Виріс хлопець, добре вчився. Любили його вчителі, і всі люде його любили й поважали.

Як йому сповнилося вісімнадцять років, той самий князь, який його хотів знищити, робить об’яву, що на нього нападає другий князь, війну йому оголосив. Хто би найшовся з молодих такий сміливий, щоби міг побороти того другого князя, то старий князь передасть на нього все князівство, а якщо молодий, то й доньку за нього дасть.

Той хлопець поїхав на війну. І він вийшов переможцем, і вернувся з військом у свою державу, до того князя. Старий князь дав йому свої маєтки. Він і не знав, що то той самий хлопець, син бідного вугляра. Дав йому князь цілий престол князівський і дав за нього свою доньку.

Що мало бути — те збулося.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Люта, Великоберезнянського району, Закарпатської області
6 липня 1988 року
Оповідач: Чаварга Іван Васильович (1928 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.