Українські народні казки

Що таке добра і зла година

Українська народна казка Гуцульщини

Був собі багатий леґінь. Він дома господарку не провадив, а гендлював, аби все свіжі гроші мав. Купував худобу, коні і ними гендлював. І уженився він, але дома бував мало, а все в дорозі. Одного разу накупив він багато безрогих і наймив собі штири погоничі, щоби йому ті свині помогли загнати на станцію і завантажити у вагони. Вони гнали їх, а назустріч їм іде чоловік. Питає він:

— Чиї це свині?

— Ми, — кажуть, — женемо ці свині на станцію. А ґазда їхній іде ззаду.

Здибався той чоловік з ґаздою і каже:

— Скажи мені, що таке зла, а що добра година. А як не скажеш, то не будеш мати цих свиней.

І свиснув він, і всі свині розійшлися. Купець каже:

— У мене добра година, як сонечко гріє, а я сяду на муравці коло водички, з’їм хліба з солониною і нап’юся води. А недобра година, як дощ іде і я змокну.

А той каже:

— Не так, чоловічку. Як даєш мені за двадцять років те, що в тебе наймиліше, то я тобі скажу.

— Добре, — сказав купець, — дам.

І той свиснув, і свині зійшлися докупи. І сказав той йому:

— Як ти або твій син у двадцять років скаже мені, що таке добра й зла година, то не возьму в тебе, що тобі наймиліше, а як не скажете, то возьму. А тепер гони свої свині.

І погнав він з погоничами ті свині. І не знав, що в його жінки має народитися дитина.

А додому цей купець повернувся аж через п’ять років. Прийшов, дивиться, а коло хати бігає хлопчик.

— Чий це хлопчик? — питає він.

— Та, — каже жінка, — наш.

І він зажурився, бо пригадав, що той через двадцять років має забрати що наймиліше. Не веселиться він, а думає думу. А хлопчик каже:

— У сусідів є семеро дітей, і з ними тато й мама бавляться, а ти до мене й не забалакаєш. Як я тобі, тату, такий поганий, то я піду від тебе геть.

А тато думає: «Сказати, що я тебе продав, — ти підеш. Не сказати — теж підеш. І так, і так недобре». А хлопець росте. І тато сказав хлопцеви:

— Я тебе запродав.

І розказав, як було. А хлопець каже:

— Давай мені в дорогу хліба і грошей, і я піду в світ питати, що таке добра та й зла година.

І він пішов по світі шукати, хто би йому сказав, що є добра година. Ішов він дуже довго і зайшов аж у чужу державу. І йде попри царську столицю. А на балконі сидить цар.

— Відки ти, хлопче?

— Я йду дуже здалека.

— Куди ж ти йдеш?

— Іду питати, що зла, а що добра година. А цар до него:

— Як ідеш у світ питати, що зла, а що добра година, дізнайся й про мою дитину. У мене у два тижні пропала дитина в пелюшках з колиски.

— Добре, запитаю.

Зайшов він у велике пустище. А там дорога розходилася навхрест. І росла яблінка, а на ній — одне яблуко. І над тим яблуком дві сороки жерлися. А він собі думає: «Та чого ж ви не їсте того яблука, а б’єте одна одну в голову, що аж кров тече?»

Пішов він далі і побачив дім, а поблизу нього — дідо тримає великий камінь на плечах, а ноги його потали в землю. Він до діда вклонився, а той і питає:

— Куди ти йдеш?

— Іду питати, що є зла, а що добра година.

А дідо каже:

— Возьми з-межи моїх ніг собі в пазуху землі. Вона тобі пригодиться. Підходить він до того дому, а там люди, коні, худоба — усе живе, але нічого не рухається. Відчиняє він браму і заходить всередину, на подвір’я. Заходить у той дім. Відчиняє двері й опиняється в кухні. А там дівка. Увиділа його, вдарилася по полах і каже:

— Хто тебе сюди прислав? Як мій пан тебе вчує, він тебе і мене вб’є. Але його, — каже, — тепер вдома нема. То ти скажи мені, як сюди добрався.

— Я йшов питати, що є зла, а що добра година. А вона каже:

— Це ніхто не має знати, лиш мій пан. Але мусиш сказати мені, що ти бачив, як сюди йшов. А я скажу панови, що таке мені ся снило, і він мені скаже.

Тоді він:

— Я йшов, і цар мені сказав, що в него пропала дитина у два тижні з пелюшками з колиски. У другім місці я бачив на перехресті яблуньку, а на тій яблунці було яблуко, а коло того яблука жерлися дві сороки. Ще далі я бачив, що дідо тримав на плечах каменюку, а від того тягару ноги його потали в землю. Той дідо питав мене, куди я йду, а я казав, що йду питати, що є зла, а що добра година. А дідо каже: «Бери з-межи моїх ніг землі собі за пазуху. Ця земля тобі ся пригодить». І я взяв тої землі і пішов далі.

Дівка йому каже:

— Я буду казати свому панови, що таке мені ніби ся снило, а він буде це мені відгадувати. А ти лежатимеш під ліжком і будеш чути, що ми обоє балакатимемо.

І заховала вона його під ліжко. Прийшов той пан уночі та й питає:

— Тут хтось є?

— Нема, — каже, — нікого.

Дає вона панови їсти, миє ноги і лягає спати. А потім каже ніби спросоння:

— Я йшла, — каже, — дорогою питати, що є зла, а що добра година, і один цар казав, що в него в два тижні дитину з пелюшками вкрали з колиски.

А пан каже:

— А то я тебе вкрав у того царя. Каже вона:

— А я ще виділа у сні дві сороці, що їлися на яблунці над яблуком. А пан каже:

— То дві рідні сестрі не годні майном поділитися.

— І снилося мені, що дідо тримав каменюку на плечах і казав набрати в нього з-помежи ніг землі. А ноги в него потали в землю.

А пан сказав:

— Зла і добра година — то таке: як вродиться хто в добру годину, то хоч би що було, йому буде добре, а як у злу — то хоч би що мав, змарнує, і нічого з того не вийде. А якби хтось кинув у мене три рази землею з-під того діда, то дідо буде тут, а я на його місці.

Виліз хлопець рано з-під ліжка, як той пан пішов. І пішов до тої яблуньки і тих двох сорок поділив яблуком. Значить, він їх поділив майном. Тоді пішов до того діда, узяв ще раз землі з-під його ніг (та, що взяв перше, уже розгубилася), прийшов і кинув три рази в того пана. А то був чорт. Тоді чорт зробився на дідовім місці, а дідо прийшов на його хазяйство. Та вернувся хлопець по ту дівчину, забрав до її тата-царя і з нею одружився. І ніхто не забрав його у двадцять років, бо тепер той дідько вже камінь на плечах тримав.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Верхній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
27 лютого 1984 року
Оповідач: Підгородецький Микола Матвійович (1913 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також