Українські народні казки

Я нічого не буду робити

Українська народна казка Покуття

Були чоловік та й жінка, мали двоє дітей, дівчину й хлопця. Дівчина була молодша, а хлопець старший. Оженився він. А дівчина каже: — Я нічого не буду робити братови й невістці. Уже сімнадцять літ їй було, а нічого не робила. Лежала. В одного чоловіка вмерла жінка, несли її ховати попри їх подвір’я. А та дівчина вийшла й дивиться. Та й думає: «Може би, я віддалася за цего чоловіка? Піду вночі і скажу йому, аби мене сватав. Скажу, що я його жінка, прийшла з цвинтаря».

Завилася вона в білу вереню, прийшла вночі під вікно і каже тому чоловікови:

— Ти бери ту й ту дівку, що нічого не робить. Вона тобі буде дітей доглядати і тебе за чоловіка мати.

А люди в него сиділи та й чули то все. Виділи й чули. Та й кажуть йому:

— Йди, чоловіче, питай ту дівку.

Устав чоловік рано, прийшов до тої хати та й каже:

— Віддавайте за мене дочку. А вони йому:

— Як її віддавати, як вона нічого не робить? Вона сидить та й каже:

— Кому маю робити? Братови та й невістці? А собі буду робити. Я віддаюся.

Зробили весілля, пішла вона до того чоловіка та й все робила.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вербівці, Городенківського району, Івано-Франківської області
3 вересня 1987 року
Оповідач: Коркоза Анна Іванівна (1904 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.