Я нічого не буду робити
Українська народна казка Покуття
Були чоловік та й жінка, мали двоє дітей, дівчину й хлопця. Дівчина була молодша, а хлопець старший. Оженився він. А дівчина каже: — Я нічого не буду робити братови й невістці. Уже сімнадцять літ їй було, а нічого не робила. Лежала. В одного чоловіка вмерла жінка, несли її ховати попри їх подвір’я. А та дівчина вийшла й дивиться. Та й думає: «Може би, я віддалася за цего чоловіка? Піду вночі і скажу йому, аби мене сватав. Скажу, що я його жінка, прийшла з цвинтаря».
Завилася вона в білу вереню, прийшла вночі під вікно і каже тому чоловікови:
— Ти бери ту й ту дівку, що нічого не робить. Вона тобі буде дітей доглядати і тебе за чоловіка мати.
А люди в него сиділи та й чули то все. Виділи й чули. Та й кажуть йому:
— Йди, чоловіче, питай ту дівку.
Устав чоловік рано, прийшов до тої хати та й каже:
— Віддавайте за мене дочку. А вони йому:
— Як її віддавати, як вона нічого не робить? Вона сидить та й каже:
— Кому маю робити? Братови та й невістці? А собі буду робити. Я віддаюся.
Зробили весілля, пішла вона до того чоловіка та й все робила.