Я три роки конем був
Українська народна казка Покуття
Ксьондзам усе мало. Оден ксьондз лишив село та й іде шукати вищої плати. Іде він, а назустріч ідуть два чоловіки. А то йшли Сус Христос і святий Петро. Вони його питають: — Куди ти йдеш? А він каже:
— Я йду шукати вищої плати. Бо мені тут мало дають.
А Сус Христос переблагословив його на коня. І дав його Петрови та й каже:
— Веди.
Ідуть вони попід ліс, а чоловік несе з лісу кавалок дерева. Так упрів. А вони його питають:
— Нащо ти це несеш?
— Я, — каже, — принесу додому, порубаю, у місті продам і буду мати на кавалок хліба дітям.
А вони кажуть:
— На тобі цего коня. І вози ним. І камінням його годуй. Як йому було зле попом, то най возить дрова. А за рік би-с нам його пригнав. Ми будем тут.
За рік він пригнав коня, а вони питають:
— Ти гонив ним?
— Гонив.
— Бив?
— Бив.
— По чім бив?
— По ногах.
— Добре мав. Бери його ще на рік. І знов би-с нам за рік його пригнав. Ми будем тут.
За рік він того коня пригнав, а вони третій раз кажуть:
— Бери ще на рік. Через рік приженеш.
І він їм ще за рік пригнав. Він уже собі сам постарав коні й віз. А сего коня пригонить їм. Їдуть вони з тим конем у село й питають:
— Що у вас нового? А люди кажуть:
— У нас піп пропав.
— І нема чутки?
— Нема.
І йдуть вони до попаді, просяться на ніч.
— Ви би нас не приймили на ніч?
— Прийму, — каже.
— Ми ще й коня маєм.
— Я й коня маю де загнати. Коневи маю сіно. Питають її:
— А де ваш чоловік?
— Та був, — каже, — попом. Та як пішов, та й пропав.
— І нема чутки?
— Нема, — каже.
Вона їм зготувала їсти, повечеряли вони й переночували. А рано кажуть вони:
— Ви нас, ґаздинько, файно приймили, то ми вам коня лишаєм. Відійшли вони, і Сус Христос переблагословив коня на чоловіка. Та й іде піп до хати. Борода до пояса і так схуд. Жінка несе йому кавалок хліба надвір, бо старець до хати йде. А він каже:
— Ти мені несеш кавалок хліба? Я, — каже, — твій чоловік.
— А де ж ти був дотепер?
— Я, — каже, — три роки конем був.