Явдоха-Святоха

Українська народна казка Чернігівщини

Був собі чоловік та жінка, жінку звали Явдохою. От вона й каже чоловікові:

— Знаєш що, чоловіче?

— А що?

— Ти вже не роби, і я не буду.

— Чого це?

— Бо я — Явдоха-Святоха, так мені гріх буде, і люди сміятимуться.

— То й не роби, — одказав чоловік.

От і робить сам сердешний, як віл. А вона все на печі сидить. І до того досиділася, що й сорочки на хребті немає ні в неї, ні в чоловіка. Аж покликав брат його молотити.

— Кличе мене брат молотити. Аж не знаю, що робити йти чи не йти?

— То йди! — одказує Явдоха-Святоха. — Тільки скажи своєму братові, нехай він не дає грошей, а дасть мені сорочку, бо бач, саме руб’я лишилося.

Прийшов до брата, став молотити і скільки разів хотів сказати та посоромився. Ну, домолотив до вечора, а брат і радиться з жінкою, що йому заплатити.

— Даймо йому гуску, нехай поживляться, а то вони бідні, нічого не мають.

— То даймо, — погодився брат. Повечеряв рідний брат, подякував. Багатий брат і каже:

— На ж тобі гуску за те, що молотив. Спасибі, що послухав, прийди ще завтра.

— Добре, — каже убогий. Попрощався і пішов додому. А жінка дожидалася під вікном, поки чоловік прийде і принесе сорочку. Побачила, а чоловік щось несе. От Явдоха-Святоха скоренько з себе поскидала усе та в піч, а сама на піч.

А чоловік приніс гуску у сіни і став годувати. Явдоха ждала, ждала та й гукає:

— Та неси вже, чоловіче, чого там так довго!

— Та це гуска, — відказує той.

— Нічого, що вузька, — провадить своєї Явдоха, — я надіну, бо все попалила.

Ото дуже чоловік розсердився та й кинув гуску в хату.

— Тю, дурний! — каже жінка. — Ти б так і говорив, що гуска, а то дурить.

На другий день чоловік знову йде до брата, а жінка приказує:

— Гляди, чоловіче, розкажи братові усе, може дасть.

— Добре, — відказав чоловік та й пішов. Розказав братові усе, а той і каже:

— Як же ти кажеш, як приходиш додому, братику?

— А так і кажу «Жінко, відчини!».

— Ну, добре, — каже багатий, — іди молотити.

Пішов Явдошин чоловік на тік, а його брат убрався, взяв сорочку і пішов до Явдохи-Святохи. Приходить та й каже:

— Жінко, відчини!

Пішла вона відчиняти, дивиться, аж то не її чоловік. Вона в хату та на піч.

— Не тікай, жінко! — каже брат. — Мене сам Бог прислав. Як тебе звуть?

— Явдоха-Святоха.

— Бач, як. А я Іван Хреститель — гріхам одпуститель.

Та як узяв її за руку та почав хрестити:

— А роби! Не лежи! Не гуляй!

Бив, бив, а наостанку й каже:

— Гляди ж мені, все роби, бо прийду ще раз — вб’ю!

Пішов «Іван Хреститель» додому, тільки дав Явдосі сорочку. Дуже вона зраділа, наділа сорочку, побігла до сусіда, позичила веретено, взяла гребінь, днище. Прийшла додому і давай прясти, аж веретено хурчить.

Приходить чоловік увечері та й каже:

— Жінко, відчини!

— Відчиняй сам! Рук не маєш чи що?

Відчинив чоловік, увійшов у хату та й сам собі не вірить.

— Що це, жінко, з тобою сталося?

— Е, мовчи, чоловіче. Бач, Бог довідався, що я нічого не роблю та прислав Івана Хрестителя. А той як почав мене хрестити, то ледве живу пустив. Ще казав, що як не буду робити, прийде вдруге.

З того дня стала Явдоха-Святоха хазяйкою невсипущою на все село. І живуть вони собі, багатіють, оберемком воду носять, коромислом дрова возять.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

43 (4155а). Явдоха-Святоха. СУС — 1370***. Записала Капертаха С. М. 2008 року. Капертаха Галина Григорівна (1937). Чернігівська область, Бобровицький район, Нова Басань