Українські народні казки

Язиката Хвеська

Українська народна казка Кіровоградщини

Жили собі чоловік та жінка. Всі їм заздрили, бо гарна була в чоловіка жінка Хвеська. Але була ця Хвеська дуже язиката. Де що почує, зразу всім розтріпає язиком, ще й своє щось придумає.

От одного разу поїхав її чоловік у поле орати та й виорав скарб. Узяв він цю знахідку та й думає: «Як же я додому цю знахідку принесу? Хвеська як дізнається, то всім розкаже. А пан може все те забрати».

Пожурився бідолаха та й вирішив провчити свою язикату жінку. Коли прийшов додому, скарб сховав, а на другий день вирішив сходити на базар.

Тільки сонце почало сходити, а чоловік вже там. Купив він чималу торбину бубликів, зайця застреленого. А йдучи додому, зайшов до річки, де стояв ятір, повний риби. Взяв чоловік ту рибу, а зайця в ятір поклав та опустив у річку. Рибу порозкидав у лісі під кущами, а бублики на деревах порозвішував. Після цього прийшов додому та й каже:

— Ходімо, Хвесько, в ліс, може, риби назбираємо.

Хвеська здивувалася, бо як можна в лісі рибу збирати. Проте пішла. Прийшли вони в ліс, а там і справді риба під кущами. Назбирали вони риби, натрусили бубликів з дерев. Хвеська і хрестилася з такого дива, і очі кулаками протирала. Тоді чоловік признався жінці, що він ще й гроші знайшов. Просив її про це нікому не казати.

А на другий день пішов чоловік орати, а Хвеська — до куми. Розказала все чисто, що вона бачила, і про скарб не змовчала. Скоро вже все село знало про скарб. Куди не піде Хвеська — скрізь з неї сміються.

Прийшла вона додому та й гірко заплакала. З тих пір вона перестала бути язикатою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

274 (8176). Язиката Хвеська. СУС 1381. Записав Кононенко Роман 2010 року. Масенко Віра Феодосіївна (1940). Кіровоградська область, Новоукраїнський район, Глодоси

Язиката Хвеська

Українська народна казка Чернігівщини

Жили дядько й тітка. Дядька звали Петро, а тітку — Хвеська. Хвеська була дома, а Петро в пана служив. Одного разу пан поїхав у гості, а Петра оставив хазяйнувати. Петро орав у полі і виорав скарб. Приніс додому та

й каже Хвесьці:

— Уже ми, Хвесько, не будемо бідні, бо я знайшов скарб. До новому року покупимо чоботи і ще щось. Ти тільки, Хвесько, нікому-нікому не кажи.

— Ні, я нікому-нікому не буду казати, — каже Хвеська.

Аж тут вона пішла по воду, стріла куму. Гомонять вони, гомонять, Хвеська й каже шепотом:

— Ой кумонько, ми тепер не будемо бідними, бо Петро виорав скарб, дак ми покупимо і чоботи на святки, і ще дещо. Тільки ж ти нікому не кажи.

А кума розказала кумі, а та ще другій кумі, і пішло по селу. Пішов Петро у город, накупив бубликів, повішав на вербі. Купив риби і порозкидав під кущем, а тоді купив зайця і положив його в ятер та й пішов додому. А тоді каже:

— Хвесько, ходімо в город, може, щось купимо, побазаруємо.

І пішли в город, а як дошли до верби, Петро Хвесьці й каже:

— Хвесько, ти подивись, на вербі бублики ростуть.

А Хвеська й каже:

— Я і родилася, і хрестилася, а такого дива не бачила, щоб на вербі бублики росли.

Ідуть далі, дак Петро й каже:

— Ану, давай зайдемо до кущів, подивимось, чи там риба не приткнулася. Хвеська подивилася й каже:

— Я й родилася, і хрестилась, а такого дива не бачила.

Петро каже:

— Ану, Хвесько, подивись, чи там у річці в ятері заєць не приткнувсь?

Хвеська й каже:

— Чого б він туди приткнувсь?

Подивилась, аж там, правда, заєць у ятері. Тоді Хвеська й каже

— Я й родилась, і хрестилась, але такого дива не бачила.

А перед цим у селі в одного дядька було покрадено вулики з медом та

ковбаси. Хвеська хоче вийти подивитися, а Петро й каже:

— Та не дивись, то пана возять по селу, бо він покрав ковбаси та вулики з медом, дак його возять і б’ють ковбасами по морді. Але ти не дивись, не дивись.

Вона й послухалась чоловіка.

От прийшли вони додому з города, аж приїхав пан. А йому вже розказали, що Петро знайшов скарб. От пан його й визиває до себе та й питає:

— Чи то правда, Петре, що ти скарб найшов?

— Ні, що ви, я ніякого скарбу не находив.

— Дак Хвеська казала, що ти знайшов скарб. Гукніть її й попитайте.

Пан погукав Хвеську, а вона й каже:

— Та це правда, пане, це правда!

— А коли це було?

— Та це тоді, пане, як вас по селу возили. Ой, я й не хочу казати, я й не хочу казати. Та це тоді, як ото, знаєте, пане, вас по селу возили та ковбасами били.

Пан розсердився та й каже:

— Виведіть її геть!

А Петро тоді й каже:

— Пане, оце ж бачите, яка у мене жінка.

А після цього Петро з Хвеською стали жити, поживати та добра наживати. Тільки Хвеська більш нікому й нічого не розказувала.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

125 (4235). Язиката Хвеська. СУС 1381. Записано 2008 року. Риженко Ольга Мойсіївна (1929). Чернігівська область, Козелецький район, Чемер

Язиката Хвеська

Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі молоді чоловік і жінка. Жінку звали Хвеською. Ну, така була язиката, що нічого не витерпить, не змовчить. Що чує, що знає, що треба і не треба — все розкаже людям.

Одного разу в цьому селі пан загубив велику суму грошей. Став уже питати, хто знайшов ті гроші та ніхто не озивався. А Хвеська і знайшла гроші. Чоловік і каже:

— Хоч ти ніде не пробалакайся. Бо як узнає пан, буде нам велике горе.

— Ні, не пробалакаюсь.

Пішла жінка по воду, а там кума була. Ну як кумі не похвалитися? Вона і каже:

— Оце я тобі, кумо, скажу, тільки ти нікому не говори. Пан загубив гроші, а я й знайшла.

Ну, а кума — кумі, а кума — кумі і пішло по селу. Дійшло до пана, що Язиката Хвеська (так її в селі називали) знайшла його гроші. Присилає посильних по Хвеську. Чоловік і каже:

— Отепер тобі буде. Знатимеш, як ходить до пана.

Вона рукою махнула і пішла. Прийшла до пана.

— Правда, що ти знайшла гроші?

— Знайшла.

— А коли ж ти їх знайшла?

— Як заміж ішла.

— Нащо мені це здалося? Мені зараз.

— Не брешу я. Гроші знайшла, а знайшла, як заміж ішла.

Пан здивувався, подивився на неї, а вона й каже:

— Не думайте, паночку, що я така дурна, як в селі кажуть. Я все знаю, що кущами риба водиться, у воді зайці плодяться, на вербі груші ростуть. Ось, я усе розказала, що знаю.

Пан усміхнувся. Назвав її дурною та й одіслав назад. Вона приходить і каже:

— Так і так я казала перед паном. Так, що тепер гроші будуть наші.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

150 (4008). Язиката Хвеська. СУС 1381. Записав Микола Зінчук 27 жовтня 2007 року. Компанець Євдокія Сергіївна (1919). Чернігівська область, Носівський район, Плоске