Українські народні казки

Язиката жінка

Українська народна казка Покуття

Робив чоловік у дідича, охороняв у него ліси й стави. Приносив додому рибу, і зайців приносив, але жінці не казав, відки, бо жінка була дуже язиката. Вона не втримала б язик за зубами. Жінка питається, відки, а він каже, що риби наловив у лісі, а зайця в ставу. А вона каже:

— Я піду з тобою.

— Підеш зо мною завтра рано.

Пішов він, зловив у лісі два зайці та й поклав їх у воду в осоку і підпер патиками. А риби накидав попід корчі в лісі, та купив колачиків прісних, таких бубликів, і понавішував їх на грушку.

На другий ранок ідуть вони греблею, а в пана якась коза кричить на економії. Жінка питає чоловіка:

— Хто це кричить? А він їй каже:

— То чорт пана голить, а пан кричить, бо бритва тупа. Пішли вони далі, а чоловік каже:

— Ади, заєць у ставу. Лови.

І «зловили» вони тих зайців. Пішли в ліс, а він каже:

— Ади, риба попід корчі. Лови, бо повтікає.

«Наловили» тої риби, ідуть з лісу, але вже другим боком, а там на грушці колачики висять. Він каже:

— Хмара врвалася колачева, і ці прісні колачики повісилися на грушку.

Прийшли вони додому, а він їй каже, що в пана все риба в корчах є. А зайці в воді водяться. І прісні колачики все з хмари падають, порозповідав їй це та й жиють собі мирно далі.

А в тиждень посварилися вони між собою. Вона біжить до пана та й каже:

— Попам’ятаєш ти мене! Прийшла до пана та й розказує:

— Пане, ви маєте такого злодія, що краде у вас рибу та й зайців. Це мій чоловік.

А пан каже свому ґайдукови:

— Іди заклич його сюди. Я йому платю, а він зайці та рибу носить? Приходить він, а пан каже:

— Чоловіче, я тобі платю, щоби ти охороняв, а ти самий ловиш зайців та й рибу?

— Прошу пана, не може цего бути. Хто це таке сказав? А жінка каже:

— Це може бути, бо я сама свідок. Я була з ним у лісі. Була тоді, як колачева хмара врвалася і завісилася з колачами на грушці. А в лісі він казав мені ловити рибу попід корчі. А як ішли попри греблю, він мені показав, і я сама ймила двох зайців у ставу..

Пан каже:

— Колачева хмара йшла... Рибу попід корчі ловила і зайців у воді. Це неправда, — каже, — коли це таке могло бути?

А вона каже:

— Пане, пригадайте, це було тої суботи, як вас чорт тупою бритвою голив, а ви кричали, та як коза.

Чоловік каже:

— Бачиш, жінко, ти такого наговорила, і нічого в тому розумного нема.

А пан сказав:

— Дайте їй на дорогу двадцять п’ять гарапників та й най іде. Та й на тих гарапниках кінець.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області
4 серпня 1987 року
Оповідач: Смульський Микола Дмитрович (1922)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Язиката жінка

Українська народна казка Поділля

Служив один чоловік у пана, і в того чоловіка була дуже язиката жінка. Що б чоловік їй не розказав, нічого не втаїть, все викаже. А тут чоловік вкрав в пана гроші і думає, що ж його робити. Наловив риби, розкидав по садку, калачі на деревах розвісив. Показав усе те жінці та й каже:

— Ти знаєш, жінко, цієї ночі чорти будуть з пана шкуру знімати.

А потім і признався, що гроші вкрав, тільки просив жінку нікому не казати. Жінка швиденько побігла до куми, а та до сусідки і все розплескали. Дійшло це діло до пана. От кличе він Івана.

— Іване, ти в мене гроші вкрав?

— Та хто ж вам казав?

— Жінка твоя усім каже.

— Та що ви, пане, вона такого наплете.

— Ото давай її спитаємо.

Привели жінку, а пан питає:

— А що, жінко, правда, що Іван у мене гроші вкрав?

— Правда, пане, правда.

— А коли то було?

— А тоді, як калачева туча йшла і в нашому садку багато риби було. Отоді, пане, тоді, як з вас чорти шкуру знімали.

— Правда твоя, Іване, — каже пан, — що з твоєї жінки візьмеш? Нерозумна та й годі.

Повірив пан Іванові, що той грошей не брав.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

72 (6026). Язиката жінка. СУС 1381. Записала Семенюк Зоя Степанівна 2008 року. Мотозюк Степан Павлович (1922). Хмельницька область, Красилівський район, Попівці

Дивіться також