Як Іван Пабіван Просю в жонки узяв

Українська народна казка Чернігівщини

Колись давним-давно жив на світі чоловік на ім’я Іван, а на прозвіще Пабіван. Прозвіще яму таке дали, бо йон за бідних людей заступався, з панами змагався. Булі у яго батька з маткою старенькія. Усю работачку Іван Пабіван сам парабляв, ще й людям помагав.

А в том селє був вельмі злющий і жадний пан. За цеї люді яго прозівали Прижиман. Хата у пана була добренна з восокай призьбою. Кругом стаяли гумна, павєткі з усякім дабром, хліви з худобай. Багата була дабра у пана Прижимала, бо всє люді на пана важка рабілі, а йон їх за це не жалував, за работу нічого не давав.

Зрання ішов Іван Пабіван на касавіцу. Зрівнявся з панським садам. Колі бачать сядіть дєвка ля пня і гарченно плаче. Питаєся Іван:

— Хто ти дєвка і чого так горка плачеш?

Падняла дєвка галаву, глянула на хлопца, а сама такая красавіца, хоч з ліца воду пий.

— Я панська челядка, — кажа, — а плачу, бо хочє меня пан нас абак памінять, з батьком-маткою разлучіть. А звать меня Прося.

Панравілась Івану дівка і став він думать, як би їй памочь, а пану допекти. Пашов Іван да пана та й кажа:

— Чи не треба тебе дармового работніка? Толька з адним дагавором: якшо ти на міня перший розсердишся, віполніш маю просьбу. Якшо я на тебя, то буду работать на тебя 10 годов.

— Добре, — кажа пан, а сам думає, сколька от Івана за 10 год надбая.

На другій день посилає пан Івана кікі ламать, гной викідать, картошку капать. Насілечку відіржав день. А ноччю дамає, як би то пану оддячить., і самому от работи дуба не дать.

Як толька настав ранок, паспішив Пабіван на панську псарню. Сабаки гавкають, бо не кормлені. Відпустів хлопець сабак в овчарнік. Кінулись они на овечок, усіх параздіралі, толька кості осталісь.

Відіспався пан, війшов хазяйство правєріть. Калі дівіца, аж на авчарніку бєда. А Іван ходить, руки в боки да толька пасвістує. Прижиман поблєднєв, покраснів, пасінєв да як закричить:

— Ах ти, сучий син! Ти шо нарабіл?

А Іван толька засміялся.

— Програв ти спор, пане. Ось тебе моє Меланіє, аддавай мнє Просю.

Неруда дерся, треба аддавать. Так Іван Пабіван пана наказав та оженілся.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

15 (6061). Як Іван Пабіван Просю в жонки узяв. СУС 1000. Записано 2008 року. Пінчук Ольга Михайлівна (1929). Чернігівська область, Щорський район, Смяч