Українські народні казки

Як Іван багатим став

Українська народна казка Полтавщини

Жила в одному селі сім’я, в якій було три сини. По черзі ходили вони на базар купувати продукти. От одного разу пішов на базар старший брат. Купив їжі, молока та й вертається додому.

Коли це дивиться, під столітнім дубом сидить дід з сизою бородою.

— Добрий день, — привітався юнак.

— Доброго здоров’ячка, — відповів той та й спитав, куди шлях добрий молодець держить.

Хлопець розповів, що ходив на базар купувати для сім’ї продукти. Дідок запропонував обміняти хліб і все те, що купив, на скриньку з золотими монетами.

Відкрив він скриньку, а звідти так і замиготіли, як жовті краплини, золоті монети. В юнака аж дух перехопило, як побачив те багатство. Зазіхнув на нього і погодився. Вклонився дідові до самісінької землі і, взявши в торбинку скриньку з золотом, пішов далі. Та дійшовши до криниці під горою, знепритомнів. Сів на моріжку і задрімав. А коли прокинувся, то вже був вдома.

— А де твої покупки? — запитали брати.

— Поміняв на золото, — відповів старший брат і мерщій до скриньки.

— Ось воно, — каже брат.

Відкрили скриньку, а там — миші. Повискакували й розбіглися хто куди а на дні скриньки лежить записка «Золото належить тільки Чорному цареві, крім нього, ніхто не має права користуватися ним».

Засумували брати, та що поробиш, їсти хочеться. Пішов за продуктами середній брат. Накупив усього й повертається додому. Коли знов під тим дубком дідок сидить. Знову просить виміняти харч на баского коня. Спокусився і середній брат. Віддав продукти, а сам сів на скакуна і помчав мимо криниці під горою. І так йому душно, гнітить його щось і ниє все тіло. Повертає до двору, а під ним не кінь, а звичайнісінька вербова гілка.

Дізнався про пригоди старших братів найменший, якого звали Іван. Казали, що він народився під щасливою зорею, а природа наділила його силою, добром, хоробрістю. Вирішив він помститися за братів, зустрітися в поєдинку з самим Чорним лицарем-іродом.

Підійшов юнак до столітнього дуба, коли й справді сидить той же дідок, хліба просить в обмін за корову. Іван підійшов поближче та хап його за бороду, та так швидко, що той незогледівся й коли. Стрепенувся і перетворився з немічного діда на злого собаку. Та юнак не злякався, а ще міцніше затиснув його в дужих руках.

— Відпусти мене, добрий молодче! — заговорила людською мовою чорна вівчарка, — я тобі цілого воза золотом насиплю!

— Е ні! Мене не проведеш, — сказав хлопець, — веди до свого Ірода.

Дійшли до криниці, що під горою, а то не криниця, а вхід до печери в горі. А в ній все золотом сяє.

— Тут живе Чорний цар ірод, — каже собака, — а я його слуга. Він наказав мені дістати харчів для молодої дівчини. Тут, під горою, золота багато, а продуктів немає. От і наказав мені цар, щоб я продуктів дістав. Прийшлося зобидити добрих людей. Пробач, Іване! Я теж колись був добрим молодцем, аж поки цар Ірод не зробив мене вовкулакою.

Тут Іван зрозумів, що перед ним не дідок, не собака, а звичайнісінький хлопець — слуга самого царя Ірода.

— А жити хочеться, — каже собака, — тільки людиною, а не вовкулакою.

— То стань людиною! — вигукнув Іван.

В ту ж мить вовкулака перетворився на доброго молодця. Домовилися вони допомагати один одному і разом бити Чорного царя.

— А де ж дівчина-полонянка?

— У печері, — відказав той.

Вони пройшли ще кілька метрів і перед ними постали золоті ворота. Ключі від них були в Іродового слуги, бо він мусив наглядати за дівчиною. Відкрили ворота, а красуня, аж засіяла з радості. Давно вона вже людей не бачила, крім діда старого, який подавав їй харчі. А сама така гарна, що очей не можна відвести.

— Ой, добрі молодці! Не ходіть сюди, бо вас Чорний цар повбиває, — забідкалася вона.

— А де ж той цар? Ми прийшли з ним поквитатися за людські страждання і визволити тебе з неволі, — сказав Іван.

— Ой, добрі молодці, не справитися вам з ним. Немає в нього серця, немає крові, аж дві голові має, а душа — в п’ятках.

І розповіла красуня, що голови в царя відростають, коли їх відрубати. А найуразливіше місце — це п’ятки. Бо щоб вбити його, треба вбити його душу.

Та все-таки вирішили хлопці поборотися з царем. Коли з’явився цар і побачив коло дівчини двох юнаків, ревність засліпила його. Та хлопець не розгубився і почав наступати на поганця. А Іван в цей час поцілив йому прямо у п’ятку. Стрепенувся судорожно Ірод та й простягнувся мертвий.

Забрали хлопці дівчину, набрали золота, а вхід до печери завалили, щоб ніхто не грабував народне добро. Через місяць Іван одружився з красунею і стали жити та чесною працею хліб добувати.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

69 (4637). Як Іван багатим став. СУС —. Записав Ворона Олександр (7 клас) 2008 року.
Оповідач: Ворона Поліна Степанівна (1938 року народження), Гаївщина, Лохвицький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.