Українські народні казки

Як Іван на суді виграв

Українська народна казка Гуцульщини

Їде жид і везе своїм возом на базар яйця. А Іван запряг віслюка та й тоже пре в місто. Іван хоче обгонити, а жид їхає собі посеред дороги. Іван кричав: «Гоп-гоп! Гоп-гоп!», аби той дав дорогу. А жид навіть то до уваги не брав. То Іван довго не думав, зачепив віз у віз, і жидови віз з яйцями перевернувся. Яйця побилися.

Жид передає діло в суд. Та й на суді каже:

— Таке й таке. Він побив мені яйця. Своєю фірою зачепив мою та й перевернув.

Дали Іванови повістку, щоби прийшов в суд. Іван іде, такий зажурений. Видить, навстріть * іде циган.

— Що ти, Іване, такий зажурений? Каже Іван:

— Як мені не бути зажуреному, як я отаке зробив і жид мене в суд подав? Іду на суд.

Циган каже:

— Дай мені злотий, і я тебе пораджу, що робити.

— Що? Я тобі даю два злоті, три злоті, лиш би ти мене виручив. Цей дав циганови гроші, а циган каже:

— Аби що тобі казали на суді, ти мовчи і не признавайся. Прийшов Іван на суд. Суддя питає:

— Ти перевернув фіру і побив яйця жидови?

Іван мовчить. Суддя всяко питається — Іван мовчить. А жид довго не думає та й каже:

— Ти тоді кричав «гоп-гоп», а тепер мовчиш? А суддя каже:

— Як він кричав «гоп-гоп», то чого ви не вступилися з дороги? Та й каже суддя:

— Йди, Іванку, додому. Як він кричав «гоп-гоп», то треба було вступитися з дороги, — каже жидови.

* Навстрі́ть — назустріч.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області
4 грудня 1983 року
Оповідач: Шкрібляк Іван Васильович (1966 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Як Іван на суді виграв

Українська народна казка Бойківщини

Ішов Їван і жид ішов. Та й накупив собі яєць, бо хотів курку насадити. Іде Їван з жидом, а жид каже:

— Я змозолився. На, Їване, та неси мені яйця. Принесеш до мене, бо я хочу курку насадити.

Дав жид Їванови яйця та й Їван несе. І приніс їх до свого дому. Та йзварив їх і поїв. Приходить жид.

— Чуєш, Їване, віддай яйця, що я тобі дав, би-сь ніс.

А Їван каже:

— Я не маю, я поїв яйця.

— Йой, ти мене на біду привів. Я, — каже, — хотів собі велику господарку розвести, а ти мене з господаркою запропастив. Віддай мені яйця.

— Відки тоді віддам, як я їх з’їв.

— То, Їване, не обходить мене нич. Раз ти взяв від мене яйця, то віддай ми яйця. Бо ти мене привів на дуже великий кошт. Я би собі, — каже, — курку насадив і кілько би я курей мав. А кілько кури мали мені яєць нанести — яку би я велику господарку мав. А ти мене запропастив, Їване. Не віддаш ми яйця, то я з тобою нич не зроблю, лиш передаю тебе в суд. І ти мусиш мені яйця віддати.

— Ну, пропало. Передавай мене в суд, — каже Їван. Як суд присудить, так і буде. А тепер я тобі яйця не дам, бо я їх поїв.

І жид пішов до суду і передав’го в суд. Вийшла від суду повістка, викликають Ївана на суд. І жида викликають. А більше нема нікого, ніяких свідків нема. І йдуть вони оба на суд, Їван і жид.

А єден дідовка, такий собі жебрак, іде з торбою. І має в торбі біб варений, що десь достав, і їсть той біб. А то навесні було. Іде той дідовка та й каже до Ївана:

— Де ти, Їване, йдеш, такий засмучений?

— Та йду, — каже, на суд. Ади, цей жид мене передав.

— Ну та за що?

— Дав ми яйця нести, а я яйця поїв та й нема йому що віддати.

— Та, — каже, — не журися, Їване. Я йду тобі за свідка. Я тобі добре посвідчу. Я вже йду до суду з тобою. Така ми дорога випала, та йду з тобою.

Та й ідуть уже всі три. І приходять до суду. Та ц закликають там того жида й Ївана. Вони таки атм записані є. їх закликали, а той дідо пішов собі по городу, то квітах, що росли коло дому, де був суд. Та й ходить там, робить ямки та й варений біб там мече, садить його. Та й єдно зерно садить, адруге собі верже в рот та й їсть.

А суддя той дуже любив свій город, свої квіти. І дивиться він у вікно, а той дідо ходить собі по городови і щось садить. Що він там садить? Не може суддя на то дивитися, але й не може вийти та звідатися того діда, бо мусить розсудити Ївана з тим жидом.

— Но як тото діло було? — звідає він жида.

— Прошу судді, то було так. Я накупив яєць. І ніс їх, та й так тяжко було мені їх нести, та й я дав Їванови, би Їван ніс. Я собі тих яєць накупив, бо хотів курку насаджувати. А Їван каже, що яйця поїв.

— Но добре, — каже суддя, — розумію, як то було. Ти мав з того господарку мати. Ану закличте ще того діда сюди. Най той дідо зайде до суду. Чого він там, — каже, — ходить по моїх квітах та щось там робить? Закличте його.

Та й покликали того діда, раз суддя того хоче. А суддя далі звідається того жида:

— Скажи ще раз, як то було?

— Накупив-им яєць, прошу судді, та хотів-им курку насадити. І я би мав велику господарку, бка би мав дсота курей. А тоти кури ще нанесли би мені багато яєць. А яйця дорогі, і я би великим господарем був. А Їван, — каже, — мене на великий кошт привів.

— Но, а ти, Їване, що скажеш?

— Та-м поїв тоти яйця.

Уже не каже, що «поварив», але «поїв».

А тоді суддя лишає Ївана та й питається діда:

— А ти, діду, що там ходив, чого по моєму городі ходив? Та що ти за ямки робив і що ти садив по моєму городі?

— Я, — каже, — садив там варений біб. Дивіться, оди я маю його в торбі. Їден біб їв. А другий садив.

— Та деж, — каже, — варений біб сходити буде?

— А з варених яєць чи були би кури? — каже дід жидови тому. — Чи вийшли би крута з варених яєць? Як ви кажете, що не буде сходити варений біб, то чи будуть з варених яєць виходити курята?

А суддя вислухав то та й каже:

— Вже закінчено. Виходьте геть.

Та й так виграв Їван на суді. Добре йому пішло, бо мав доброго свідка. А жид не мав нікого. І не прийшло жидови до голови повісти, що він купив свіжі яйця, а поварив їх Їван. Отаке було.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

51 (1943). Як Іван у суді виграв. СУС 821В. 20 листопада 1988 р. Матляк Семен Іванович (1922). Львівська область, Турківський район, село Верхнє Висоцьке