☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як Іван побачив царську доньку
Українська народна казка Закарпаття

Жив на світі один хлопець і звали його Іваном. І дуже хотів він побачити царську доньку. Та й пішов він до царя, а по дорозі зустрів циганина, якому розповів про свою біду. А циганин його вислухав і сказав, що стільки би біди було. Ідуть вони, ідуть, а циганин радить:

— Знаєш що, Іване, знайди порося, але таке, щоб його можна було зарізати.

Знайшли вони порося і вирішили зарізати перед самим царським палацом. Розклалися вони і почали різати, а порося реве, як арія, бо вони ріжуть його шилом. Царська дочка це побачила, побігла до матері і каже:

— Мамо, дивіться, як дурні шилом ріжуть у хребет порося. Ідіть та заріжте ви.

Мати підійшла до них і каже:

— Ідіть геть, дурні, бо то не так треба.

Взяла ніж та зарізала. Але свиню треба ще й обпалити. Взяли вони її і винесли високо на тополю, а під неї принесли солому і підпалюють її. Солома знизу, а свиня зверху. Царська донька прибігла до них і каже:

— Що ви робите?

А Іван уже і побачив її. Обпалили вони свиню, як царівна сказала і почали її розбирати: кишки у лавор *, а м’ясо кидають геть. Дивиться царська дочка у вікно і бачить, що дурні добро викидають, а кишки лишають їсти. Знову шле царська дочка матір, щоб допомогла їм. Потім узяли вони і засмажили свиню, але коли почали їсти, то виделку узяли навпаки у руки і їдять, як дурні. Це побачила царева донька і каже:

— Мамо, ідім і погодуємо дурнів.

Цариця взяла цигана на коліна, а Івана — царівна і годують їх. Як погодували, то запросили їх у кімнату спати. Але вони замість того, щоб спати, гупають у стіну і скачуть. Царська дочка питає їх:

— Що ви робите?

А циганин пояснив:

— То таке спання у нас.

А царівна знову прибігла до матері і просить:

— Мамо, ідім і приспимо дурнів, бо вони і спати не знають.

Ті виспалися і вранці пішли геть. А донька питає у матері чи сподобалося їй. А мати каже:

— Хоч дурні, а на те діло мудрі.

* Лавор — діжка.

Як Іван побачив царську доньку. Записав І. В. Хланта у 1982 р. в селі Боронява Хустського району Закарпатської області від І. М. Томишина, 1921 року народження.

Подано за виданням: Трапила коса на камінь: Українські народні соціально-побутові казки. — Ужгород: Виробничо-видавничий комбінат “Патент”, 1993. — 230 с. — С. 116 — 117.